Кіборги не ламаються.

Оприлюднено Оприлюднено в Без категорії

Змучені і зневірені
Ті, хто творять історію.
Пальцями почорнілими
Вчаться життю зі зброєю.
Серед усіх — не зломлені
Болем, смертями, зрадами,
І, почорнілі, втомлені,
Сплять у степу під ГРАДами.
Від барикад скривавлених 
До Іловайських «опадів» — 
Залишки йдуть незламаних,
Поки що не закопані.
Очі — глибоке озеро,
Де замість дна — поранення:
«З фронту лиш тих привозили,
Хто воював неправильно».
І до катів усміхнених
Тягнуться руки згорені,
Що вже давно зневірені —
Та ще й тепер знедолені.
Нас залишилось мізерно,
Але ми — сталь гартована,
І наче меч, обріжемо
Шиї брехливим головам.
Стануть в колони кіборги! 
Сотні очей пустих — 
І не зупинять стінами
Чорних їх всіх та злих.
Друже! Коли вагаєшся,
Згадуй цих три слівця:
Кіборги. Не. Ламаються.
Кіборг. Це я. Це я.
Автор вірша та фото Влад Сорд