А в душі його тільки пустеля

Оприлюднено Оприлюднено в 200, Війна, вірш ато, вірш солдат ато, воїн, котел

Павел Несетов2

А в душі його тільки пустеля,
І в очах бачив сум, бачив біль,
Бачив все що я бачив у себе,
На війні у серпневі ті дні.

Бачив полум’я, дим – то сигнали,
Тих полеглих назавжди в бою,
Крики болю, останні зізнання,
До зірок, і в ту тишу нічну.

А в очах його бачив себе я,
І в душі його біль теж моя,
Він вмирав тоді також за мене,
Хоч не знав його навіть ім’я.

І ще сотні хвилин до світанку,
Тільки зорі світили тоді,
Він вмирав без єдиного страху,
А в очах тільки сум, тільки біль.

І ще сотні таких як і він,
Залишились в тій тиші нічній,
Назавжди у пекельном “котлі”,
Стали платою суці-війні.

А в душі їх з’являлась пустеля,
Там де сонях красиво вже цвів,
Вони всі відправлялись у небо,
Завершаючи останній свій бій.

Автор: Вадим Фавст