Мчить крізь темінь “санітарка”

Оприлюднено Оприлюднено в Александр Василенко

Мчить крізь темінь “санітарка”,
І сирена ріже тишу.
Скаче, ніби спритна жабка,
Намагається скоріше,
Довезти, віддати цілим,
В руки вправного хірурга,
Хлопця з кулями у тілі,
Та уламками від ВОГа.

Медсестра над ним чаклує,
І щораз втира обличчя.
На вибоїнах тримає,
Водію кричить: “Ну швидше!”
А обличчя юнакове,
Світиться від щастя ясно.
Заживуть обов’язково,
Рани вкривші тіло рясно.
Повитягуються кулі,
І уламки металеві,
Буде жити, дяка Долі,
І на заздрість ворогові.

А щасливий він від того,
Що не має він увіччя,
Що на місці руки і ноги, 
А ВІЙНА ЙОГО СКІНЧИЛАСЬ…

Автор: Олександр Василенко