Ротація.Як ми чекаємо повернення додому!

Ротація. Як ми чекаємо повернення додому!
Ти вже знаєш дату. Точніше-припустиму дату виводу. Держиш її в собі. Навіть з хлопцями намагаєшся не обговорювати це,тому що боїшся почути-*Не факт*.
Потім знімаєш хлопців з постів.Один.Другий….П*ятий.Слава Богу.Всі живі.Всі на Базі.Ніч перед маршем.На базі спокійно.Тут не стріляють.Дзвониш додому.Кажеш,що ВСЕ(!)Скоро буду.З друзями з гражданки,чомусь нема бажання спілкуватися.Одне.Одне!Почути голос коханої.Почути і порадіти з нею.За себе.За нас.За всіх.
Погрузка на єшалон.День.Другий.Нерви як струна.Сідаєш не в вагон.В трофейну биту-перебиту *Газельку*)
Поруч друг.Друг,який і тут не залишає.Їдемо обдуваємі вітром.На станціях,сідаєш на платформу.Вдихаєш повітря на повні груди.Дома воно не таке.Рідніше.Дивишся на зоряне небо.І ось…
Вокзал.Зустріч БАТу.Багато рідних зустрічають моїх Братів.Радість.Відчуваєш себе Героєм.
Скоріше.Скорігше подзвонити коханій і сказати,що я дома.
Потім день-два тупого бухалова.Дім.Кохана…І нехай весь світ зачекає.
Здається,що все!Тепер вже вдома.Що ще потрібно?Відіспатись.Відмитись.Віджертись).Наговоритись.Нагулятись.На…..
Проходить тиждень як ти вдома.І ти починаєш розуміти,що дім твій залишився ТАМ!
Там,де Брати.Там,де стріляють.Де гинуть.Там,де спиш в сирих бліндажах.Там,де плече друга поруч.Там,де замість коханої,обіймаєш у ві сні свій кулемет.
Прокидаєшся ночами.І пітнієш від думки,що з башкою щось не те.І в цьому винні ни ті 2 контузіі,поранення.Ні.Розумієш,що життя знову тебе змінило.
І ось вже шукаєш якісь виходи,щоб скоріше повернутись на війну.Додому…Вибачте мене,мої рідні.Вибачте друзі,що зовсім з вами не зустрівся.
Вибач кохана.
Автор тексту: Евгеній Кашкар