У війни не дитяче обличчя?

“По селу попали. Місцеві кажуть, що декілька нерозірвавшихся ракет лежать у подвір’ях” – доповідає мені черговий офіцер про наслідки обстрілу “Ураганом” з боку Донецька.
Поїхали подивитись та організувати знешкодження “подарунків”.
У подвір’ї одного з господарств дійсно стирчав хвостовик 220 мм РСу. Під час огляду спиною відчув погляд. Обернувшись мало не знепритомнів. Передімною стояло дівча віком роки 4, тримаючи у руках затерте плюшеве ведмежа. Світле волосся та блакитні очі робили дівчинку схожою на канонічне янголятко. Але тей погляд зовсім був не схожий на дитячий… У ведмежати, міцно притиснутого до грудей, забинтована лапа. Побачивши у моїх очах німе запитання, дівчинка першою заговорила: “Це Стьопі уламок у лапу потрапив. Я його лікую…. Якщо щось з вами трапиться, приходьте. Я вже вмію перев’язувати. І вам зовсім не боляче буде”….. По спині пробіг холод.
Автор: Олександр Василенко