Грому

Оприлюднено Оприлюднено в воїн, друг

Гром

Он кричал, 
Но слова в тишине растворялись, 
кровь текла из ушей, 
капли пачкали плечи его.
Он молчал, 
доктора вокруг в спешке метались 
он в палате лежал 
и не слышал уже ничего.
Он бессильно смотрел в потолок 
и надеялся просто на чудо 
слезы тихо текли 
по заросшим, небритым щекам.
Имя вспомнить своё он не смог, 
как и то, кто такой и приехал откуда, 
лишь зажмурившись слышал, 
в голове своей “братьев с войны” голоса.
Он сидел во дворе 
и беззвучно беседовал с кем-то 
губы двигались в такте, не слышных 
но чувственных слов.
Одиноко курил 
к небесам обращаясь конкретно 
он сказал : им не смыть 
с рук своих вашу алую кровь.
Мы сидели с ним, вечером как-то, 
я помню. 
протянув пачку мне, 
он кивнул – предложив закурить.
Показал мне жетон с позывным, 
улыбнулся, поднявшись, и вспомнив, 
Попросил меня чаше, по вечерам,
Посидеть, помолчать приходить.
Автор: Олег Федотов

Не спиш комбат

Оприлюднено Оприлюднено в Комбат

Не спиш комбат, не спиш, я добре знаю
Чому тепер немає добрих снів
Чому у снах тепер ти не літаєш
І погляд твій помітно помарнів
Лиш дотик забуття тебе торкнеться
Ти бачих тих кого ти не вберіг
Ти чуєш тих хто більше не озветься
За них сумуєш, тих хто вже поліг
Ти памятаєш їх блакитні ясні очі
І ті слова які тоді казав
За те тобі тепер твої безсонні ночі
ти знав куди їх посилав…

Автор: Микола Капінос

Сектор М

Оприлюднено Оприлюднено в вірш солдат ато

Фото: Сергій Моргунов

Звёзды в сизых дымах Мариуполя
И колючая стылость ствола…
Но дрожат на ресничках ребёнка
Невесомые крылышки сна…
Под Широкино снова обстрел,
Люто кроет арта от Саханки,
Кто-то скажет, неужто нет дел
Дома вам пацаны, на «гражданке»?
Да, конечно, хватает у всех.
Ведь у всех и семья и заботы…
Только утречком надо сходить
Посмотреть где там их пулемёты.
А на ВОПе опять сдохла связь,
В Коминтерново шастают танки
И в окопе привычная грязь,
Пусть пока подождут на «гражданке».
Мы уж тут до конца, до упора Весь БК до расплава ствола…
Только б тихо ложились на город Невесомые крылышки сна.

Автор: Mik Volf

ДМБ

Оприлюднено Оприлюднено в Без категорії, вірш солдат ато, дмб

Фото: MikVolf

І кружляють мрії за «дємбєлєм»…
Де начфін, рюкзачок, вокзал,
Хтось коту дошиває «тєльніка»,
Хтось забув, який п’є стакан.
Хтось борги не віддав товаришу
Та вже й пізно – його ж нема.
Хтось із дівчиною прощається,
Хтось «забув» здати весь БК.
Хтось з оркестрами до вокзалу,
Хтось у полі один в буревій.
Комусь оплески, квіти й «Слава»!
Комусь докір у спину злий…
Знову, щось гримотить за обрієм,
Сходить сонце, росте трава…
Кожен сам і за себе вирішить…
Щастя й долі Вам – «Дємбєля»!)

Автор: Mik Volf, 36 ОБрМП

Кіборги не ламаються.

Оприлюднено Оприлюднено в Без категорії

Змучені і зневірені
Ті, хто творять історію.
Пальцями почорнілими
Вчаться життю зі зброєю.
Серед усіх — не зломлені
Болем, смертями, зрадами,
І, почорнілі, втомлені,
Сплять у степу під ГРАДами.
Від барикад скривавлених 
До Іловайських «опадів» — 
Залишки йдуть незламаних,
Поки що не закопані.
Очі — глибоке озеро,
Де замість дна — поранення:
«З фронту лиш тих привозили,
Хто воював неправильно».
І до катів усміхнених
Тягнуться руки згорені,
Що вже давно зневірені —
Та ще й тепер знедолені.
Нас залишилось мізерно,
Але ми — сталь гартована,
І наче меч, обріжемо
Шиї брехливим головам.
Стануть в колони кіборги! 
Сотні очей пустих — 
І не зупинять стінами
Чорних їх всіх та злих.
Друже! Коли вагаєшся,
Згадуй цих три слівця:
Кіборги. Не. Ламаються.
Кіборг. Це я. Це я.
Автор вірша та фото Влад Сорд

По Киеву гуляет молодежь

Оприлюднено Оприлюднено в icтина, вірш ато, вірш солдат ато, стих ато, стихи солдат, суть

17425090_788059434691733_2344014958884864984_n

По Киеву гуляет молодежь,
Майдан опять шумит, а двух шагах
Чиновничья зажравшаяся вошь
Сбивает пешехода, “на рогах”
Гоня в своем поршѐ, как на пожар.
Сто миллионов гривен – как с куста,
Гуляй, чувак, украденное – дар.
Гуляй, как будто с чистого листа.
Здесь славный Днепр и ранняя весна,
Монтируют тарзанки на мостах,
И офисы в строительных лесах…
Скрывают недоверие и страх.
Отсюда вечно сонный волонтёр,
Надев камок, на Марик гонит бус.
Забыв на время сложный разговор
С женой. Ему важней доставить груз.
Здесь платят все за тысячи свечей,
Которые у избранных горят,
И важное за кучей мелочей
Привычно не улавливает взгляд.
Здесь винегрет из судеб, слов и снов,
Просеянный сквозь решето постов…
Открой… и посмотри в свое окно.
В стране идет война.
В стране – АТО.
Автор: Позывной КЕП 

О чем мечтает здесь солдат?

Оприлюднено Оприлюднено в icтина, Війна, вірш ато

О чем мечтает здесь солдат?
Не о деньгах, не о богатстве.
Прожить бы день еще один,
К своей любимой бы примчаться.

Мечтает он прийти домой,
Где нет войны, разорванных снарядов.
Где скажут милый мой родной,
Тебя ждала, тебе я рада.

Поспать немного в тишине,
Глаза любимые увидеть.
Забыть на время про войну,
И никогда ее не видеть!
Автор Сергей Паук

Привет, сынок. ты там, я здесь…

Оприлюднено Оприлюднено в стих ато, стихи солдат, суть, Эдуард Литвиненко

don

Привет, сынок. ты там, я здесь…
У нас тепло. У вас над ВОПом
Дождя обманчивая взвесь
Стоит стеною над окопом.
Из новостей черпаем боль
И проклинаем телевизор
А у тебя всё хорошо –
Забрал на почте тепловизор.
Без волонтеров никуда,
Прицелы, генератор, пилы…
Ну а у нас всё как всегда,
Лишь дал бы Бог немного силы.
Работа, сон, опять работа,
У каждого – своё кино
Клеймом в мозгу и в сердце выжжено
Твоё Широкино.
И точит боль, и не унять её
Ведь время страшное и злое
Ну а в эфире – как заклятие
Гранитное и Водяное…
Ты всё такой же весельчак
Такой же звонкий и упрямый
Ну а у нас всё хорошо…
Лишь рано поседела мама.
Без смеха твоего и шуток
Мелькаю дни на дни прохожие
И долго тает в холодильнике
Тобой забытое мороженое.
Родня привет передает,
Ей тоже по ночам не спится
Брат твой недавно заезжал,
Собрался по весне жениться.
Я на работе, как всегда,
Командировки, форма, берцы…
Вот только лишь с недавних пор
Пошаливает что-то сердце.
Привет, сынок. Я здесь, ты там…
Ты не простишь и не забудешь
Совсем другой, не по годам
Ты рассуждаешь, и ты судишь.
Ты там, сынок… Я тоже буду там
Лишь наши мамы не уснут ночами…
Мы сами выбрали судьбу
И этот путь пройдем мы сами.
Ты только там держись, сынок!!!
Несутся тучи злым галопом…
Дождя обманчивая взвесь
Стоит стеною над окопом…

Автор: Эдуард Литвиненко. Позывной Don

Мчить крізь темінь “санітарка”

Оприлюднено Оприлюднено в Александр Василенко

Мчить крізь темінь “санітарка”,
І сирена ріже тишу.
Скаче, ніби спритна жабка,
Намагається скоріше,
Довезти, віддати цілим,
В руки вправного хірурга,
Хлопця з кулями у тілі,
Та уламками від ВОГа.

Медсестра над ним чаклує,
І щораз втира обличчя.
На вибоїнах тримає,
Водію кричить: “Ну швидше!”
А обличчя юнакове,
Світиться від щастя ясно.
Заживуть обов’язково,
Рани вкривші тіло рясно.
Повитягуються кулі,
І уламки металеві,
Буде жити, дяка Долі,
І на заздрість ворогові.

А щасливий він від того,
Що не має він увіччя,
Що на місці руки і ноги, 
А ВІЙНА ЙОГО СКІНЧИЛАСЬ…

Автор: Олександр Василенко

Ещё один ушел, с передовой

Оприлюднено Оприлюднено в біль, герой

Ещё один ушел, с передовой, 
Не помахав рукою на прощанье, 
Он был такой же, как и мы с тобой, 
“Вернусь живым” давал он обещание.

Но не сбылось, не удалось, не получилось, 
Теперь его уже никто нам не вернет. 
Скажи Господь, ну как так получилось? 
Что никогда домой он больше не зайдет.

Осталось только рамка, 
С улыбающимся фото, 
Осталась память, сохраненная в сердцах, 
И те кто не жалел ни сил, ни крови с потом 
Теперь спокойно спят на небесах.

Навечно мы о них оставим память, 
И имена их всех мы в сердце сохраним 
И сквозь года, их подвиг будут славить. 
Клянемся парни вам, что точно победим!

Автор: Олег Федотов

Вставай з колін, Козаче милий

Оприлюднено Оприлюднено в вірш солдат ато

Вставай з колін, Козаче милий,
Кордони неньки збережи.
Вставай!.. Бо Ти не єдиний,
Хто втрату побратима пережив.

І крок за кроком твердо роби,
І зброю знов навчишся тримати.
І Доведи, що ми не раби,
І Покажи, що має Україна мати.

Автор: Володимир Бойчук

Запах диму, сніг і старе село

Оприлюднено Оприлюднено в печаль

Запах диму, сніг і старе село,
І дорога, і ми на ній.
Це усе зі мною уже було,
Та забулося на війні.

Хто, коли, із ким і куди ішов,
Постирали багато літ.
У рифлених відтисках підошов
Проступали вода і лід.

Пахло димом, сирістю, і чомусь
Терпли плечі від вантажу.
Це десь там я, мабудь, і зупинюсь,
І майбутнє наворожу.

Переламаний вибухами садок,
Стукіт серця, азарт і злість –
Я війну пережила задовго до,
А тепер мене побут їсть.

Та як давній запах, старий мотив –
Не згадав би, як би схотів –
Накладається пам,ять передчуттів
На реальність без відчуттів.

Мокрий сніг вкладається на ріллю,
Пахне димом і дежавю.
Я в слова ці запахи переллю,
Якщо вийду і доживу.
Автор: Олена БІЛОЗЕРСЬКА

Не тревожьте сердце болью

Оприлюднено Оприлюднено в біль

Не тревожьте сердце болью,
Боль потерянных друзей.
Отдыхает в чистом поле
И поёт ей соловей.
Песня раны не рубцует
И не вскружит головы,
Только ветер с поля дует
Нагоняет боль тоски.
Время лечит неудачно,
Операция нужна
Чтобы стало лучше, краше,
Чтоб очнулась вся страна.
Ветер веет к переменам,
Воины встают все в строй,
Смерть идущим на измену,
За свободу над страной.

Автор: Константин Цвирид

Нова війна. Зв,язок – хвала Фуйсбуку

Оприлюднено Оприлюднено в Без категорії, вірш солдат ато

Нова війна. Зв,язок – хвала Фуйсбуку.
В моїй приватці – всенька Україна.
Що хоче з перших рук того, хто в ДУКу,
Довідатись про мужа, брата, сина.
Восьмидесятка…Дев,яносто п,ята… Армієць…Кіборг…Знов восьмидесятка…
Оця три тижня вже шукає брата. В тієї син, а та шукає батька
І думають, хто що б не казав би,
Що з того фронту – як одненька вулиця.
Що варто просто вийти із казарми – І знаєш, що коли і з ким відбулося
А у мене питати щось даремно
Сиджу, дивлюся в далечінь безкраю.
І всі мої – десь там, де ті дерева І ті розриви – от і все, що знаю.
І я пишу, що потерпіть ще трішки,
Що фронт – це кілометри й кілометри.
Що обстрілами поваляло вишки – Що і живі тепер мовчать, як мертві.
Що перемога з кожним днем все ближча,
Що пам’ятаю, що усіх спитаю.
Що той Фейсбук сама ловлю з горища,
Куди ні-ні, а щось та й прилітає.
Ну все, відбій. В очах давно не мокро.
Не вистачало плакати ночами.
Вона втирає сльози, й сушить моркву. Щоб ми, живі, обідали борщами.
Автор: Олена БІЛОЗІРСЬКА, ДУК

ДЕМБЕЛЬСКИЙ

Оприлюднено Оприлюднено в дембель

Фото: Олександр Русаков

С тобой вдвоем мы год живем
С тобой я спать ложусь и просыпаюсь,
С тобой я ем, и пью с тобой
С тобой хожу купаюсь
Тебя с собой везде беру,
В тебе не сомневаюсь
Со мной прошел тяжелый путь
В тебе я тут нуждаюсь.
Сквозь стужу зимнюю прошел, морозы,
Сквозь знойную жару, дожди и грозы,
Ветра осенние и грады
А паводкам весенним вовсе были мы не рады
Ты не подвел меня малыш,
Не отказал ни разу,
Тебе я жизнь доверила свою
Вперед шла по приказу
Мне помогал, друзьям моим и побратимам,
Тебя с собой везде возила,
Я на руках тебя весь год носила,
С тобой день – ночь я бдила.
Во сне к груди тебя я крепко прижимала,
Смотрела за тобой как за дитям малым,
Глаз не спускала,
Лелеяла тебя и уважала.
Я выжила с тобой в бою, с тобой я много пережила,
В лесу сосновом у реки, и блиндаже,
В окопах на “ноле” и на “фасаде”,
В “Сапоге” на КПП, в отряде.
Мы счастья в Счастье не видали,
в Новоайдаре, на Югане,
и под Станицей в “Сталинграде”
где гибли наши братья.
В лесах Колесниковки части хлопцев хоронили
Те что “мандатчики” забрать забыли
В их память залпом били,
Мы не забыли, не простили
На Ильинке ДРГ ловили,
На Трехизбенке побывали, ну в общем повидали
Мы вместе Родине служили, не сдавались,
За дом родной, за правду и свободу мы сражались!
Теперь пришла пора расстаться,прости малыш, давай прощаться,
Тебя другой возьмет с собой,
С другим теперь ты в долгий путь пойдешь,
Не подведи его ты на войне, как и меня там не подвел!
Прощай мой автоматик, я на дембель!
Автор: Катерина Буртна

На ветру истрепался флаг

Оприлюднено Оприлюднено в Виктор Залевский, прапор

На ветру истрепался флаг,
Значит мы обновим полотнище,
Чтобы вторгшийся видел враг 
То, что нас не пугают полчища.

Набежавшей его орды, 
И нацеленной в нас армады,
И преступных шагов плоды,
Пожирать ему будет надо.

Чтобы враг ощутил на нюх
То, что платою за вторжение,
Будет – нет, не одно из двух,
А конкретное поражение!

Знамя высоко вознесем!
Между серыми териконами.
И пришедшие к нам с мечем,
Не увидят нас побежденными.

В нашем прапоре неба синь
И пшеничного поля золото.
Мы стоим на постах за жизнь!
Не страшась ни жары ни холода.

Автор: Виктор Залевский. Прапорщик 95ки

Сегодня снова кровь лилась на снег

Оприлюднено Оприлюднено в icтина, Без категорії


Сегодня снова кровь лилась на снег.
И даже на морозе снег подтаял.
А я все больше ненавижу тех,
Кто в нас свое оружие направил.
И ненавижу тех, кто на войне
Свои приумножает капиталы.
Мне так досадно, что в моей стране,
Барыги заправляют и кидалы.
Героев души в вечность отошли,
Забрав с собой от многих нас частичку.
Мы в скорби свечи памяти зажгли,
Боясь чтоб это не вошло в привычку.
Автор: Прапорщик 95-ки Виктор Залевский

Я пленный..

Оприлюднено Оприлюднено в Александр Василенко, вірш ато, пленный АТО

Я пленный…Что еще добавить?
Грибок души съедает изнутри.
И шрам событий время разделяет,
На до и после гребаной войны
Я пленный, “обезьяна”, “тело”,
Названий много выдумано мне.
И я не знаю хорошо иль плохо,
Что выжил в этой гребаной войне.
Я пленный. Будущее не доступно,
Ни мне ни тем, кто рядом, кто со мной
Попали в мясорубку боя,
И порваны проклятою войной.
Я пленный. И родня не знает,
Живой ли мертвый, цел или убит?
И лишь надежда далеко мерцает,
Что дом увижу, совесть победит.
Я пленный, признаков людского,
Увидеть не получится совсем.
Ни взгляд ни голос, места нет живого,
Подвал мой дом земля моя постель.
Я ПЛЕННЫЙ, и совсем не важно,
Какой шеврон, с какой я стороны.
Я делал то, что командир прикажет,
Я ЖЕРТВА этой гребаной ВОЙНЫ…
Автор: Александр Василенко, 93 ОМБр

Чому в світі отак відбувається?

Оприлюднено Оприлюднено в Без категорії

Що накоєно, що нароблено
Чому в світі отак відбувається?
Може кимось колись пороблено
Що слова ті пророчі збуваються?
Може стати війна братовбивчою
Хоч лишитися негромадянською
Я всю душу по краплі вичавлю
Із братерствами тими слов’янськими…
Ну а доля – злодійка вражая
Забавляється, як божевільная
“Ось таке на ваги тобі зважила
За можливість лишатися вільними
Як тобі така вира, воїне
Чи готовий сплатити не золотом
Щоб довіку ціна за волю ту
У душі віддавалася холодом?”
Як тепер у приціл дивитися…
На курок натискати як тепер?..
Щоб тобі, “голуб”, удавитися
Недоміркуватий люцифер!
Буду думати, буду бачити
Знаю тільки, напевне, єдине
Хоч собі і не зможу пробачити
Ворог прийде – ворог загине…

Автор: Костя Чабала, 72 ОМБР

Що ти будеш робити

Оприлюднено Оприлюднено в Війна, вірш ато, вірш солдат ато


Що ти будеш робити, коли раптом впаде стіна,
коли у дім твій, немов пустеля, ввірветься вона – війна?
Куди подінешся, коли вікно розтрощить снаряд?
Ти будеш молитися чи проклинати усіх підряд?

Куди ти будеш втікати, коли до міста ввійдуть вони,
чужі солдати далекої східної сторони?
Хапатимеш у руки Біблію чи пістолет?
Пробиратимешся в тил чи рватимешся вперед?

До кого молитимешся, до Аллаха чи до Христа,
чи побіжиш до мерії, яка уже тиждень пуста?
Чиновники давно за кордоном, хто пробратися встиг,
а мер учора на площі вітав чужих.

До кого будеш тулитися, коли вночі дрижатиме підвал,
коли будинок із мінометів зноситимуть наповал,
коли стара штукатурка засипатиме очі й лице?
Кому подякуєш, із кого спитаєш за це?

Перед ким ти станеш виправдовуватися, коли
всі продукти закінчаться, навіть протухлі й гнилі,
коли смітники будуть поділені між кожною із сімей.
Сам тоді підеш в бойовики
чи дружину виставиш на панель?

Чи будеш ти дрижати у січневій імлі,
коли голод поставить знак на твоєму чолі?
До чого тебе хилитиме: до сміху чи до плачу?
Тобі ж зараз пофіг, ти кажеш: мовчи! Я мовчу.

Ти кажеш: їбав я в рот усяку війну!
Це олігархи почали, воно мені сто років не ну…
І, взагалі, все це далеко, у нас тут мир.
В нас навіть воєнного стану нема, який же я дезертир?

Чуваче, розслабся, ти це просто собі уявив,
воно не варте нервів і твоїх пафосних слів.
У тебе ідея-фікс, у тебе просто якась мана.

Але.
Що ти будеш робити,
коли раптом впаде стіна?
Автор:Назар Розлуцький, 55 окрема артилерійська бригада

“Давайте помолимось…”

Оприлюднено Оприлюднено в Без категорії

Фото: Позывной L

Проснись народе! Люди схаменіться
Ви вдома знову ранок свій зустріли
За полонених хлопців помоліться
За їхніх мам що тричі посивіли
Країну боронивши, клали тіло
Себе не жалкували ради волі
В боях останніх вижити зуміли
І підкорялися лиш своїй долі
Їх дух не зламний час не пожирає
Вже третій сніг в полоні зустрічають
Неволі темрява їх душі роздирає
І гідність вони свою не втрачають
Не так страшні фізичні рани тіла
Як та байдужість що надію хоронила
Чому ялинка біля хати пожовтіла?
Чому лелеки не здіймають крила?
Чому гниють в неволі наші браття?
Чому скажіть АТО не звуть війною?
Кому героїв наших визволяти?
Які за волю й мир ішли до бою
Хай сором з’їсть того хто забуває
Кому завдячувати маємо за спокій
За мирні дні що з Вами проживаєм
І за ті сни що бачимо глибокі
Звернімось же з молитвою до Бога
Нехай їх спокій ангели тримають
Нехай додому зацвіте дорога
Хай швидше їх дружини зустрічають
Щоб мами їхні спали як раніше
Щоб діти обійняли свого тата
Щоб не було розлук в коханих більше
І щоб скінчилась ця війна проклята

Автор: Паплінський Станіслав Михайлович

Друг…

Оприлюднено Оприлюднено в вірш ато, вірш солдат ато, воїн, герой, друг, кіборг
Другу та командиру 93 ОМБр
Другу та командиру 93 ОМБр Максиму Преснякову

Друг дивиться на мене,
А я йому в чоло:
“Чому ж ти нас покинув,
Якого?… бля… чого?…..”

Він слова не промовить,
Бо тіло вже як лід.
Залишив він у цьому світі,
Яскравий слід…

Пробач мені образи,
І слово мов розряд.
Ти був чудовим другом.
А я – навряд…

Та знай, що жертву людству,
Здійснив ти недарма.
Твоє життя – пророцтво.
Хай Ангел обійма…

Автор: Олександр Василенко

ТУМАН

Оприлюднено Оприлюднено в Без категорії

Нас проглотит густой туман
Уйдем мы в бездну безвозвратно
Судьба сценарий расписала нам
Не все придут домой, обратно

Ну почему? Зачем? Как так?
Мы жизнь на жизнь других меняем.
Наперекор своей расписанной судьбе
На счастье уповаем.

Нас проглотил туман густой,
Накрыли нас январские метели.
Мы не закончили всех дел с тобой,
С тобой мы мало песен спели.

Судьба злодейка, разлучила нас.
Я в плен попал, а ты взлетел на тучи.
Я вытяну тебя, пусть не сей час,
Ведь ты же друг мой самый лучший.

Я через семь недель вернулся,
Я у врага к тебе просился,
Я знал, но видя ужаснулся…
Ведь ты живым вчера мне снился.

И ты лежал там, в том же пепле…
Мой друг, мой брат уже не дышишь…
В дотла сгоревшем черном теле
Стук сердца больше не услышишь…

Автор: Станислав Паплинський

Безвісти пропавший

Оприлюднено Оприлюднено в Без категорії

Де зник ти? Безвісти солдат пропавший,
Ти ж не загинув, прада? Брате мій,
Благаю Бога, очі вверх піднявши,
Щоб ти не здався, вижити зумів.
Де заблукав? Скажи нам світлий воїн,
Куди послала доля? Де той шлях?
Нехай тебе зігріє сонця промінь,
Жива вода освятить у дощах.
Шепоче вітер що гуляє в полі,
І тихо тихо шелестить трава,
“Він є живий, він там сидить в неволі,
Не зрадив, в нього світла голова”
Від болі ран оберігають ями,
Чужі підвали на своїй землі,
Просочаться до тебе сльози мами,
І голос діток, що ще геть малі.
Час пролетить, хоча тобі здається,
Прожитий день неначе тяжкий гріх,
Зустрінуть друзі, мама посміхнеться,
Наповнить хату знов дитячий сміх.
Я знаю ти живий, солдат пропавший,
Я впевнений, тебе поверне час,
І перемоги прапори піднявши,
Повторимо ще раз “НІХТО КРІМ НАС”.
Автор: Станислав Михайлович Паплинский

О боли, или крик невернувшегося

Оприлюднено Оприлюднено в icтина, біль, Эдуард Литвиненко

Друг мой, психолог! Я безнадёжно болен…
И я знаю, откуда мне эта боль…
Только не лечат ни сила, ни воля…
И бесполезен от этого алкоголь…

Я стараюсь на боль не особо злиться,
Только стало проблемой – спокойно спать…
Черный ангел к постели моей садится
Каждую ночь в два сорок пять…

Черный ангел – птица с железною волею
Бес в ребро мне, седина в бороду….
Я вчера бродил с моей болью
По красивому старому городу…

И вчера мы, с войны пришедшие,
Отрыдавшие боль во сне
В этом древнем и мирном городе
Разговаривали о войне!

Я смотрел в глаза её серые
Такие живые, такие красивые.
Я молил у ангела веры ей,
Я молил для себя силы…

Ангелы мои, помогите мне –
Поставьте вокруг неё маячки
Снимите с меня, сорвите с меня
Розовые очки!!!

Ангелы мои, добрые, белые!!!
В тумане встреч, злом и зыбком
Продайте мне, подарите мне
Резиновую улыбку!

Голова кружится медленно –
Придется считать до ста…
Снимите меня немедленно,
Сорвите меня с креста!!!!

Ангелы мои, она ведь такая красивая…
Но сосульки на сердце никак не тают…
Растопите ей сердце, ангелы,
А мозгов у неё хватает…

Ангелы мои верные – ею я
Болел, мучился и дышал…
Кажется, уже с трудом верю я,
Кажется, ангелы, я устал…

Ты же чувствуешь, мой психолог,
Что я зол и от злости себя кляну –
Я ведь сам, своими руками
Отправляю любовь мою на войну!

Там лишь вера меня спасала
Как таблетка, как электрошок…
Каждый вечер она влезала
В мой спасительный спальный мешок.

Там не время, а вера лечит!
Там не солнце, а вера – свет…
Боль сгибает и давит на плечи
Как неснятый бронежилет…

Расскажи мне психолог сказку,
Ты всегда говоришь хорошо…
Одевай свою добрую маску,
Чтобы я побыстрее ушёл…

Скоро пять… зубами в подушку –
И о ней лишь цветные сны…
Не лечи меня, мой психолог –
Я ещё не вернулся с войны…

Автор: Эдуард Литвиненко “Дон”

Сторінка 1 з 4
1 2 3 4