На ветру истрепался флаг

Оприлюднено Оприлюднено в Виктор Залевский, прапор

На ветру истрепался флаг,
Значит мы обновим полотнище,
Чтобы вторгшийся видел враг 
То, что нас не пугают полчища.

Набежавшей его орды, 
И нацеленной в нас армады,
И преступных шагов плоды,
Пожирать ему будет надо.

Чтобы враг ощутил на нюх
То, что платою за вторжение,
Будет – нет, не одно из двух,
А конкретное поражение!

Знамя высоко вознесем!
Между серыми териконами.
И пришедшие к нам с мечем,
Не увидят нас побежденными.

В нашем прапоре неба синь
И пшеничного поля золото.
Мы стоим на постах за жизнь!
Не страшась ни жары ни холода.

Автор: Виктор Залевский. Прапорщик 95ки

Сегодня снова кровь лилась на снег

Оприлюднено Оприлюднено в icтина, Без категорії


Сегодня снова кровь лилась на снег.
И даже на морозе снег подтаял.
А я все больше ненавижу тех,
Кто в нас свое оружие направил.
И ненавижу тех, кто на войне
Свои приумножает капиталы.
Мне так досадно, что в моей стране,
Барыги заправляют и кидалы.
Героев души в вечность отошли,
Забрав с собой от многих нас частичку.
Мы в скорби свечи памяти зажгли,
Боясь чтоб это не вошло в привычку.
Автор: Прапорщик 95-ки Виктор Залевский

Я пленный..

Оприлюднено Оприлюднено в Александр Василенко, вірш ато, пленный АТО

Я пленный…Что еще добавить?
Грибок души съедает изнутри.
И шрам событий время разделяет,
На до и после гребаной войны
Я пленный, “обезьяна”, “тело”,
Названий много выдумано мне.
И я не знаю хорошо иль плохо,
Что выжил в этой гребаной войне.
Я пленный. Будущее не доступно,
Ни мне ни тем, кто рядом, кто со мной
Попали в мясорубку боя,
И порваны проклятою войной.
Я пленный. И родня не знает,
Живой ли мертвый, цел или убит?
И лишь надежда далеко мерцает,
Что дом увижу, совесть победит.
Я пленный, признаков людского,
Увидеть не получится совсем.
Ни взгляд ни голос, места нет живого,
Подвал мой дом земля моя постель.
Я ПЛЕННЫЙ, и совсем не важно,
Какой шеврон, с какой я стороны.
Я делал то, что командир прикажет,
Я ЖЕРТВА этой гребаной ВОЙНЫ…
Автор: Александр Василенко, 93 ОМБр

Чому в світі отак відбувається?

Оприлюднено Оприлюднено в Kostia Chabala​, Без категорії, вірш ато, воїн

Що накоєно, що нароблено
Чому в світі отак відбувається?
Може кимось колись пороблено
Що слова ті пророчі збуваються?
Може стати війна братовбивчою
Хоч лишитися негромадянською
Я всю душу по краплі вичавлю
Із братерствами тими слов’янськими…
Ну а доля – злодійка вражая
Забавляється, як божевільная
“Ось таке на ваги тобі зважила
За можливість лишатися вільними
Як тобі така вира, воїне
Чи готовий сплатити не золотом
Щоб довіку ціна за волю ту
У душі віддавалася холодом?”
Як тепер у приціл дивитися…
На курок натискати як тепер?..
Щоб тобі, “голуб”, удавитися
Недоміркуватий люцифер!
Буду думати, буду бачити
Знаю тільки, напевне, єдине
Хоч собі і не зможу пробачити
Ворог прийде – ворог загине…

Автор: Kostia Chabala, 72 ОМБР

Що ти будеш робити

Оприлюднено Оприлюднено в Війна, вірш ато, вірш солдат ато


Що ти будеш робити, коли раптом впаде стіна,
коли у дім твій, немов пустеля, ввірветься вона – війна?
Куди подінешся, коли вікно розтрощить снаряд?
Ти будеш молитися чи проклинати усіх підряд?

Куди ти будеш втікати, коли до міста ввійдуть вони,
чужі солдати далекої східної сторони?
Хапатимеш у руки Біблію чи пістолет?
Пробиратимешся в тил чи рватимешся вперед?

До кого молитимешся, до Аллаха чи до Христа,
чи побіжиш до мерії, яка уже тиждень пуста?
Чиновники давно за кордоном, хто пробратися встиг,
а мер учора на площі вітав чужих.

До кого будеш тулитися, коли вночі дрижатиме підвал,
коли будинок із мінометів зноситимуть наповал,
коли стара штукатурка засипатиме очі й лице?
Кому подякуєш, із кого спитаєш за це?

Перед ким ти станеш виправдовуватися, коли
всі продукти закінчаться, навіть протухлі й гнилі,
коли смітники будуть поділені між кожною із сімей.
Сам тоді підеш в бойовики
чи дружину виставиш на панель?

Чи будеш ти дрижати у січневій імлі,
коли голод поставить знак на твоєму чолі?
До чого тебе хилитиме: до сміху чи до плачу?
Тобі ж зараз пофіг, ти кажеш: мовчи! Я мовчу.

Ти кажеш: їбав я в рот усяку війну!
Це олігархи почали, воно мені сто років не ну…
І, взагалі, все це далеко, у нас тут мир.
В нас навіть воєнного стану нема, який же я дезертир?

Чуваче, розслабся, ти це просто собі уявив,
воно не варте нервів і твоїх пафосних слів.
У тебе ідея-фікс, у тебе просто якась мана.

Але.
Що ти будеш робити,
коли раптом впаде стіна?
Автор:Назар Розлуцький, 55 окрема артилерійська бригада

“Давайте помолимось…”

Оприлюднено Оприлюднено в Без категорії

Фото: Позывной L

Проснись народе! Люди схаменіться
Ви вдома знову ранок свій зустріли
За полонених хлопців помоліться
За їхніх мам що тричі посивіли
Країну боронивши, клали тіло
Себе не жалкували ради волі
В боях останніх вижити зуміли
І підкорялися лиш своїй долі
Їх дух не зламний час не пожирає
Вже третій сніг в полоні зустрічають
Неволі темрява їх душі роздирає
І гідність вони свою не втрачають
Не так страшні фізичні рани тіла
Як та байдужість що надію хоронила
Чому ялинка біля хати пожовтіла?
Чому лелеки не здіймають крила?
Чому гниють в неволі наші браття?
Чому скажіть АТО не звуть війною?
Кому героїв наших визволяти?
Які за волю й мир ішли до бою
Хай сором з’їсть того хто забуває
Кому завдячувати маємо за спокій
За мирні дні що з Вами проживаєм
І за ті сни що бачимо глибокі
Звернімось же з молитвою до Бога
Нехай їх спокій ангели тримають
Нехай додому зацвіте дорога
Хай швидше їх дружини зустрічають
Щоб мами їхні спали як раніше
Щоб діти обійняли свого тата
Щоб не було розлук в коханих більше
І щоб скінчилась ця війна проклята

Автор: Паплінський Станіслав Михайлович

Друг…

Оприлюднено Оприлюднено в вірш ато, вірш солдат ато, воїн, герой, друг, кіборг
Другу та командиру 93 ОМБр
Другу та командиру 93 ОМБр Максиму Преснякову

Друг дивиться на мене,
А я йому в чоло:
“Чому ж ти нас покинув,
Якого?… бля… чого?…..”

Він слова не промовить,
Бо тіло вже як лід.
Залишив він у цьому світі,
Яскравий слід…

Пробач мені образи,
І слово мов розряд.
Ти був чудовим другом.
А я – навряд…

Та знай, що жертву людству,
Здійснив ти недарма.
Твоє життя – пророцтво.
Хай Ангел обійма…

Автор: Олександр Василенко

ТУМАН

Оприлюднено Оприлюднено в Без категорії

Нас проглотит густой туман
Уйдем мы в бездну безвозвратно
Судьба сценарий расписала нам
Не все придут домой, обратно

Ну почему? Зачем? Как так?
Мы жизнь на жизнь других меняем.
Наперекор своей расписанной судьбе
На счастье уповаем.

Нас проглотил туман густой,
Накрыли нас январские метели.
Мы не закончили всех дел с тобой,
С тобой мы мало песен спели.

Судьба злодейка, разлучила нас.
Я в плен попал, а ты взлетел на тучи.
Я вытяну тебя, пусть не сей час,
Ведь ты же друг мой самый лучший.

Я через семь недель вернулся,
Я у врага к тебе просился,
Я знал, но видя ужаснулся…
Ведь ты живым вчера мне снился.

И ты лежал там, в том же пепле…
Мой друг, мой брат уже не дышишь…
В дотла сгоревшем черном теле
Стук сердца больше не услышишь…

Автор: Станислав Паплинський

Безвісти пропавший

Оприлюднено Оприлюднено в Без категорії

Де зник ти? Безвісти солдат пропавший,
Ти ж не загинув, прада? Брате мій,
Благаю Бога, очі вверх піднявши,
Щоб ти не здався, вижити зумів.
Де заблукав? Скажи нам світлий воїн,
Куди послала доля? Де той шлях?
Нехай тебе зігріє сонця промінь,
Жива вода освятить у дощах.
Шепоче вітер що гуляє в полі,
І тихо тихо шелестить трава,
“Він є живий, він там сидить в неволі,
Не зрадив, в нього світла голова”
Від болі ран оберігають ями,
Чужі підвали на своїй землі,
Просочаться до тебе сльози мами,
І голос діток, що ще геть малі.
Час пролетить, хоча тобі здається,
Прожитий день неначе тяжкий гріх,
Зустрінуть друзі, мама посміхнеться,
Наповнить хату знов дитячий сміх.
Я знаю ти живий, солдат пропавший,
Я впевнений, тебе поверне час,
І перемоги прапори піднявши,
Повторимо ще раз “НІХТО КРІМ НАС”.
Автор: Станислав Михайлович Паплинский

О боли, или крик невернувшегося

Оприлюднено Оприлюднено в icтина, біль, Эдуард Литвиненко

Друг мой, психолог! Я безнадёжно болен…
И я знаю, откуда мне эта боль…
Только не лечат ни сила, ни воля…
И бесполезен от этого алкоголь…

Я стараюсь на боль не особо злиться,
Только стало проблемой – спокойно спать…
Черный ангел к постели моей садится
Каждую ночь в два сорок пять…

Черный ангел – птица с железною волею
Бес в ребро мне, седина в бороду….
Я вчера бродил с моей болью
По красивому старому городу…

И вчера мы, с войны пришедшие,
Отрыдавшие боль во сне
В этом древнем и мирном городе
Разговаривали о войне!

Я смотрел в глаза её серые
Такие живые, такие красивые.
Я молил у ангела веры ей,
Я молил для себя силы…

Ангелы мои, помогите мне –
Поставьте вокруг неё маячки
Снимите с меня, сорвите с меня
Розовые очки!!!

Ангелы мои, добрые, белые!!!
В тумане встреч, злом и зыбком
Продайте мне, подарите мне
Резиновую улыбку!

Голова кружится медленно –
Придется считать до ста…
Снимите меня немедленно,
Сорвите меня с креста!!!!

Ангелы мои, она ведь такая красивая…
Но сосульки на сердце никак не тают…
Растопите ей сердце, ангелы,
А мозгов у неё хватает…

Ангелы мои верные – ею я
Болел, мучился и дышал…
Кажется, уже с трудом верю я,
Кажется, ангелы, я устал…

Ты же чувствуешь, мой психолог,
Что я зол и от злости себя кляну –
Я ведь сам, своими руками
Отправляю любовь мою на войну!

Там лишь вера меня спасала
Как таблетка, как электрошок…
Каждый вечер она влезала
В мой спасительный спальный мешок.

Там не время, а вера лечит!
Там не солнце, а вера – свет…
Боль сгибает и давит на плечи
Как неснятый бронежилет…

Расскажи мне психолог сказку,
Ты всегда говоришь хорошо…
Одевай свою добрую маску,
Чтобы я побыстрее ушёл…

Скоро пять… зубами в подушку –
И о ней лишь цветные сны…
Не лечи меня, мой психолог –
Я ещё не вернулся с войны…

Автор: Эдуард Литвиненко “Дон”

Сторінка 10 з 17
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17