Не тревожьте сердце болью

Оприлюднено Оприлюднено в біль

Не тревожьте сердце болью,
Боль потерянных друзей.
Отдыхает в чистом поле
И поёт ей соловей.
Песня раны не рубцует
И не вскружит головы,
Только ветер с поля дует
Нагоняет боль тоски.
Время лечит неудачно,
Операция нужна
Чтобы стало лучше, краше,
Чтоб очнулась вся страна.
Ветер веет к переменам,
Воины встают все в строй,
Смерть идущим на измену,
За свободу над страной.

Автор: Константин Цвирид

Нова війна. Зв,язок – хвала Фуйсбуку

Оприлюднено Оприлюднено в Без категорії, вірш солдат ато

Нова війна. Зв,язок – хвала Фуйсбуку.
В моїй приватці – всенька Україна.
Що хоче з перших рук того, хто в ДУКу,
Довідатись про мужа, брата, сина.
Восьмидесятка…Дев,яносто п,ята… Армієць…Кіборг…Знов восьмидесятка…
Оця три тижня вже шукає брата. В тієї син, а та шукає батька
І думають, хто що б не казав би,
Що з того фронту – як одненька вулиця.
Що варто просто вийти із казарми – І знаєш, що коли і з ким відбулося
А у мене питати щось даремно
Сиджу, дивлюся в далечінь безкраю.
І всі мої – десь там, де ті дерева І ті розриви – от і все, що знаю.
І я пишу, що потерпіть ще трішки,
Що фронт – це кілометри й кілометри.
Що обстрілами поваляло вишки – Що і живі тепер мовчать, як мертві.
Що перемога з кожним днем все ближча,
Що пам’ятаю, що усіх спитаю.
Що той Фейсбук сама ловлю з горища,
Куди ні-ні, а щось та й прилітає.
Ну все, відбій. В очах давно не мокро.
Не вистачало плакати ночами.
Вона втирає сльози, й сушить моркву. Щоб ми, живі, обідали борщами.
Автор: Олена БІЛОЗІРСЬКА, ДУК

ДЕМБЕЛЬСКИЙ

Оприлюднено Оприлюднено в дембель

Фото: Олександр Русаков

С тобой вдвоем мы год живем
С тобой я спать ложусь и просыпаюсь,
С тобой я ем, и пью с тобой
С тобой хожу купаюсь
Тебя с собой везде беру,
В тебе не сомневаюсь
Со мной прошел тяжелый путь
В тебе я тут нуждаюсь.
Сквозь стужу зимнюю прошел, морозы,
Сквозь знойную жару, дожди и грозы,
Ветра осенние и грады
А паводкам весенним вовсе были мы не рады
Ты не подвел меня малыш,
Не отказал ни разу,
Тебе я жизнь доверила свою
Вперед шла по приказу
Мне помогал, друзьям моим и побратимам,
Тебя с собой везде возила,
Я на руках тебя весь год носила,
С тобой день – ночь я бдила.
Во сне к груди тебя я крепко прижимала,
Смотрела за тобой как за дитям малым,
Глаз не спускала,
Лелеяла тебя и уважала.
Я выжила с тобой в бою, с тобой я много пережила,
В лесу сосновом у реки, и блиндаже,
В окопах на “ноле” и на “фасаде”,
В “Сапоге” на КПП, в отряде.
Мы счастья в Счастье не видали,
в Новоайдаре, на Югане,
и под Станицей в “Сталинграде”
где гибли наши братья.
В лесах Колесниковки части хлопцев хоронили
Те что “мандатчики” забрать забыли
В их память залпом били,
Мы не забыли, не простили
На Ильинке ДРГ ловили,
На Трехизбенке побывали, ну в общем повидали
Мы вместе Родине служили, не сдавались,
За дом родной, за правду и свободу мы сражались!
Теперь пришла пора расстаться,прости малыш, давай прощаться,
Тебя другой возьмет с собой,
С другим теперь ты в долгий путь пойдешь,
Не подведи его ты на войне, как и меня там не подвел!
Прощай мой автоматик, я на дембель!
Автор: Катерина Буртна

На ветру истрепался флаг

Оприлюднено Оприлюднено в Виктор Залевский, прапор

На ветру истрепался флаг,
Значит мы обновим полотнище,
Чтобы вторгшийся видел враг 
То, что нас не пугают полчища.

Набежавшей его орды, 
И нацеленной в нас армады,
И преступных шагов плоды,
Пожирать ему будет надо.

Чтобы враг ощутил на нюх
То, что платою за вторжение,
Будет – нет, не одно из двух,
А конкретное поражение!

Знамя высоко вознесем!
Между серыми териконами.
И пришедшие к нам с мечем,
Не увидят нас побежденными.

В нашем прапоре неба синь
И пшеничного поля золото.
Мы стоим на постах за жизнь!
Не страшась ни жары ни холода.

Автор: Виктор Залевский. Прапорщик 95ки

Сегодня снова кровь лилась на снег

Оприлюднено Оприлюднено в icтина, Без категорії


Сегодня снова кровь лилась на снег.
И даже на морозе снег подтаял.
А я все больше ненавижу тех,
Кто в нас свое оружие направил.
И ненавижу тех, кто на войне
Свои приумножает капиталы.
Мне так досадно, что в моей стране,
Барыги заправляют и кидалы.
Героев души в вечность отошли,
Забрав с собой от многих нас частичку.
Мы в скорби свечи памяти зажгли,
Боясь чтоб это не вошло в привычку.
Автор: Прапорщик 95-ки Виктор Залевский

Я пленный..

Оприлюднено Оприлюднено в Александр Василенко, вірш ато, пленный АТО

Я пленный…Что еще добавить?
Грибок души съедает изнутри.
И шрам событий время разделяет,
На до и после гребаной войны
Я пленный, “обезьяна”, “тело”,
Названий много выдумано мне.
И я не знаю хорошо иль плохо,
Что выжил в этой гребаной войне.
Я пленный. Будущее не доступно,
Ни мне ни тем, кто рядом, кто со мной
Попали в мясорубку боя,
И порваны проклятою войной.
Я пленный. И родня не знает,
Живой ли мертвый, цел или убит?
И лишь надежда далеко мерцает,
Что дом увижу, совесть победит.
Я пленный, признаков людского,
Увидеть не получится совсем.
Ни взгляд ни голос, места нет живого,
Подвал мой дом земля моя постель.
Я ПЛЕННЫЙ, и совсем не важно,
Какой шеврон, с какой я стороны.
Я делал то, что командир прикажет,
Я ЖЕРТВА этой гребаной ВОЙНЫ…
Автор: Александр Василенко, 93 ОМБр

Чому в світі отак відбувається?

Оприлюднено Оприлюднено в Kostia Chabala​, Без категорії, вірш ато, воїн

Що накоєно, що нароблено
Чому в світі отак відбувається?
Може кимось колись пороблено
Що слова ті пророчі збуваються?
Може стати війна братовбивчою
Хоч лишитися негромадянською
Я всю душу по краплі вичавлю
Із братерствами тими слов’янськими…
Ну а доля – злодійка вражая
Забавляється, як божевільная
“Ось таке на ваги тобі зважила
За можливість лишатися вільними
Як тобі така вира, воїне
Чи готовий сплатити не золотом
Щоб довіку ціна за волю ту
У душі віддавалася холодом?”
Як тепер у приціл дивитися…
На курок натискати як тепер?..
Щоб тобі, “голуб”, удавитися
Недоміркуватий люцифер!
Буду думати, буду бачити
Знаю тільки, напевне, єдине
Хоч собі і не зможу пробачити
Ворог прийде – ворог загине…

Автор: Kostia Chabala, 72 ОМБР

Що ти будеш робити

Оприлюднено Оприлюднено в Війна, вірш ато, вірш солдат ато


Що ти будеш робити, коли раптом впаде стіна,
коли у дім твій, немов пустеля, ввірветься вона – війна?
Куди подінешся, коли вікно розтрощить снаряд?
Ти будеш молитися чи проклинати усіх підряд?

Куди ти будеш втікати, коли до міста ввійдуть вони,
чужі солдати далекої східної сторони?
Хапатимеш у руки Біблію чи пістолет?
Пробиратимешся в тил чи рватимешся вперед?

До кого молитимешся, до Аллаха чи до Христа,
чи побіжиш до мерії, яка уже тиждень пуста?
Чиновники давно за кордоном, хто пробратися встиг,
а мер учора на площі вітав чужих.

До кого будеш тулитися, коли вночі дрижатиме підвал,
коли будинок із мінометів зноситимуть наповал,
коли стара штукатурка засипатиме очі й лице?
Кому подякуєш, із кого спитаєш за це?

Перед ким ти станеш виправдовуватися, коли
всі продукти закінчаться, навіть протухлі й гнилі,
коли смітники будуть поділені між кожною із сімей.
Сам тоді підеш в бойовики
чи дружину виставиш на панель?

Чи будеш ти дрижати у січневій імлі,
коли голод поставить знак на твоєму чолі?
До чого тебе хилитиме: до сміху чи до плачу?
Тобі ж зараз пофіг, ти кажеш: мовчи! Я мовчу.

Ти кажеш: їбав я в рот усяку війну!
Це олігархи почали, воно мені сто років не ну…
І, взагалі, все це далеко, у нас тут мир.
В нас навіть воєнного стану нема, який же я дезертир?

Чуваче, розслабся, ти це просто собі уявив,
воно не варте нервів і твоїх пафосних слів.
У тебе ідея-фікс, у тебе просто якась мана.

Але.
Що ти будеш робити,
коли раптом впаде стіна?
Автор:Назар Розлуцький, 55 окрема артилерійська бригада

“Давайте помолимось…”

Оприлюднено Оприлюднено в Без категорії

Фото: Позывной L

Проснись народе! Люди схаменіться
Ви вдома знову ранок свій зустріли
За полонених хлопців помоліться
За їхніх мам що тричі посивіли
Країну боронивши, клали тіло
Себе не жалкували ради волі
В боях останніх вижити зуміли
І підкорялися лиш своїй долі
Їх дух не зламний час не пожирає
Вже третій сніг в полоні зустрічають
Неволі темрява їх душі роздирає
І гідність вони свою не втрачають
Не так страшні фізичні рани тіла
Як та байдужість що надію хоронила
Чому ялинка біля хати пожовтіла?
Чому лелеки не здіймають крила?
Чому гниють в неволі наші браття?
Чому скажіть АТО не звуть війною?
Кому героїв наших визволяти?
Які за волю й мир ішли до бою
Хай сором з’їсть того хто забуває
Кому завдячувати маємо за спокій
За мирні дні що з Вами проживаєм
І за ті сни що бачимо глибокі
Звернімось же з молитвою до Бога
Нехай їх спокій ангели тримають
Нехай додому зацвіте дорога
Хай швидше їх дружини зустрічають
Щоб мами їхні спали як раніше
Щоб діти обійняли свого тата
Щоб не було розлук в коханих більше
І щоб скінчилась ця війна проклята

Автор: Паплінський Станіслав Михайлович

Друг…

Оприлюднено Оприлюднено в вірш ато, вірш солдат ато, воїн, герой, друг, кіборг
Другу та командиру 93 ОМБр
Другу та командиру 93 ОМБр Максиму Преснякову

Друг дивиться на мене,
А я йому в чоло:
“Чому ж ти нас покинув,
Якого?… бля… чого?…..”

Він слова не промовить,
Бо тіло вже як лід.
Залишив він у цьому світі,
Яскравий слід…

Пробач мені образи,
І слово мов розряд.
Ти був чудовим другом.
А я – навряд…

Та знай, що жертву людству,
Здійснив ти недарма.
Твоє життя – пророцтво.
Хай Ангел обійма…

Автор: Олександр Василенко

Сторінка 10 з 17
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17