Вcе добре, хлопці

Оприлюднено Оприлюднено в хлопці

Іде атака на блокпост. Ми відбиваєм.
Наосліп по зеленці ми стріляєм.
Сподіваємось залишитись живими,
А вороги, – біс з ними!

Працюють азееси, автомати,
Зенітки, бетеери та гармати.
Не чуєш навіть своїх власних слів,
Ти весь в бою, ти б’єш козлів.

Шоломи ледь видніються з окопів,
Насмерть стоять українські укропи.
Хоч й страшно, та вони не відступають,
Вони фашистів-найманців карають.

Ось чергова атака знов відбита
І ворог у розбитого корита.
Час видихнути, зброю опустити.
Все добре, хлопці, можна відпочити.

Автор: Грін Євген,
3 бригада особливого призначення НГУ

Зігрітий з рідної землі

Оприлюднено Оприлюднено в Без категорії

Мороз з’їдає пальців шкіру,
Прилип на груди автомат,
Вже загубив слова про віру,
Крізь зуби тільки чортів мат.

Холодне лезо ріже спину,
Примерзла до щоки сльоза,
Ще й вітер, курва, без зупину
Січе безжально, мов лоза.

Застигли, як в бетоні, берці,
В полоні не ворушать слід,
Гаряча тільки кров у серці,
Все інше просто – мертвий лід.

Вогнем дуріє клятий ворог,
Від жару тільки сніг хрипить,
Та сохне в автоматі порох,
Та в жилах лише лють кипить.

Я не боюсь гармат пожежі,
Я вже давно забув про страх,
Для духу – не існують межі,
Характер – не згорає в прах.

Дивуйтесь, паничі, в Європі,
Дурійте, кляті москалі,
Я не замерз! Я тут! В окопі!
Зігрітий з рідної землі!

Автор: волонтер Василь Ковтун. 

Як же ти?

Оприлюднено Оприлюднено в icтина, біль

Як же ти?
Як дивитимешся мені у очі?
Я не знаю, повір.
Та і знати не хочу.
Той хто вкрав…
Хто надув…
Не поміг.
Не впізнав.
Контрабанду пустив…
Поруч мене не біг…
Зрадив хто…
Підмутив.
Підпродав…
На халяву енергію сєпарам дав…
Хто ти?
Де?
Як живеться тобі?
Так…
Живеш.
Що ж…
Живи…
Поки що…
А я знаю собі.
Бачив Бог як я десь там стріляв.
У окопі за тебе замерзлий лежав…
Бачив як я стояв…
Як строчив кулемет…
Гупав як рпг.
Град лягав…
Міномет…
Бачив як насипа де тридцята
Як до смерті стояли за тебе солдати.
Як товариш мій…
Мертвий.
Він бачив лежав.
І як поруч іще один…
Бачиш?
Упав.
ВІн пішов рятувати…
Тягнути не міг…
Як тягнути?
Як тягнути?
СКАЖИ!!!
Як тягнути без ніг?
Він зубами за землю криваву тримав…
Так і вмер.
Так він там і лежав.
Ти ж сидів у цей час…
Пив чайок…
Загрібав із тарілочки ложков медок…
У теплі…
Не в землі.
У квартирці сухій.
Як ти дивишся в очі дитині своїй?

АВТОР: Міклуш Вроненко

Научите меня

Оприлюднено Оприлюднено в icтина

Научите меня забывать!
Забывать все печали, невзгоды
Вскользь прошедшие годы смотреть
Забывая ненастья суровой погоды
Научите меня понимать!
Понимать сущность времени
Мысли стремительной миг принимая
Понимать бытие, заново Мир сознавая
Научите меня прощать!
Прощать, когда плохо и мучительно больно
И в лица смотреть, не лукавя в душе
Прощать жизнь! Поселившую нас в этом хмуром остроге.
Научите любить!
Так любить, чтоб чувства сквозь вены рвались
Все по дороге сметая.
Так любить, чтобы хмурые будни казались мне Раем…
Научите меня понимать…!

Автор: Евгений Кашкар. Позывной Пират, 41 бат

Одной короткой строчкой

Оприлюднено Оприлюднено в icтина, вірш ато

don

Одной короткой строчкой
Пролаял пулемёт.
Стал в жизни моей точкой
С той стороны “приход”.

И в горизонт сереющий
Последний взмах руки…
Простите, что так вышло.
Прощайте, мужики!

Не в старческой постели –
Под канонады гул
Из стылого окопа
На небо я шагнул.

Без друга-автомата,
Без каски и брони
Прими меня, Всевышний,
Спаси и сохрани!

Как и тебе, мне выпало
Крича разбитым ртом
Взойти на крест под утро
С железом под ребром.

К родным, друзьям и близким,
Узнавшим боль и грусть
С небес дождем прохладным
Я к вам ещё вернусь…

Вернусь улыбкой сына,
Туманом у реки.
И эхо отзовётся –
Прощайте, мужики!

Автор:  Эдуард Литвиненко. “Дон”

Підписи на прапорі

Оприлюднено Оприлюднено в Без категорії

Автора розшукуємо

Підпис на прапорі ставлять солдати,
Маркер виводить слова.
Кожен мудрує, про що написати,
Щоб згадка назавжди була.
Жовто-блакитне тонке полотно
Вкривається чітко буквами.
Побажання та спогади, як все було,
Оживають поміж рядками.
Роки пролетять, але завжди з тобою
Будуть поряд відважні брати.
В тих відвертих словах, що писались юрбою,
Їхні долі ти зможеш знайти.
Різні почерки списують зверху до низу
Прапор серцю такий дорогий.
Він удома висітиме попід карнизом
Й зберігатиме спогад сумний.

Автор: Evgen Grin
3 бригада особливого призначення НГУ

Волонтер

Оприлюднено Оприлюднено в Patrik Orishko, волонтер

Ти знаєш, я так хочу написати,
Про тебе…Ти для мене є свята
І душу твою хочу цілувати
Яка багато так несе добра
Ти наче ангел, що мене оберігає
Ти та, що сили надає мені в бою
І завдяки тобі, надія не вмирає
Я знаю спину прикриваєш ти, мою
Твоє обличчя втомлене війною
У серці лють до окупантів, ворогів
Чарівна посмішка, твоя таємна зброя
Наснаги надає й спокійних снів
За весь цей час, для мене ти вже рідна
Піклуєшся про мене як сестра
За все що робиш ти поваги гідна
Важкого по житті несеш хреста
Я дякую тобі, ти є найкраща
Я Богу все про тебе розповім
Нехай дарує він тобі, лиш щастя
І сили в нашій спільній боротьбі!

Автор ®Patrik Orishko@

Відкриваються двері, де не треба квиток

Оприлюднено Оприлюднено в герой

Відкриваються двері, де не треба квиток,
І перон зустрічає сльозами,
В чистій формі вокзалом йде додому герой,
У обійми доньки, жінки, мами…
В чистій формі вокзалом йде додому герой,
У обійми доньки, жінки, мами.

Він не плакав з тих пір, як в ту ніч на нулі,
Назавжди попрощався з братами,
Блок-пости вдалені, і уже без броні,
Але сльози щоками стікають…
Блок-пости вдалені, і уже без броні,
Але сльози щоками стікають…
Блок-пости вдалені, і уже без броні,
Але сльози щоками стікають.

Рідним містом ступає вже колишній солдат,
Ось і дємбєль, ось я і дома!
Тільки хочеться знову повернутись назад,
В ті поля, де артА не стихає,
Там, де міни шепочуть, де кричить старшина,
Де життя інше значення має.
Він із посмішкою йшов, він сьогодні герой,
А душою назад він тікає.
Він із посмішкою йшов, він сьогодні герой,
А душою назад все тікає.

По просторнім бульвару йде додому солдат,
При параді і блищуть медалі,
Він сьогодні піддат, серце б’є все набат,
Автомат у повітрі шукає…
Повернувшись з війни, він все там, в далені,
Де стріляють, де міни літають.

Автор: Вадим Фауст  

Тихонько Бог пришел на “передок”

Оприлюднено Оприлюднено в Бог

Автор фото: Юрій Велічко

Погожий день. На бруствере цветок,
И небо над окопами – шатром.
Тихонько Бог пришел на “передок”,
В тылу оставив колокольный гром.

Едва закончен праздничный обстрел,
И мир неспешно обретает цвет.
Он у тебя спросил – “Братишка, цел”?
И улыбнулся, услыхав ответ.

“Я сяду рядом? Ничего, кури…
Сказать по правде – ладан надоел.

Я без причины. Так, поговорить.
По будням, знаешь, слишком много дел”.

А ты Ему в ответ – “Христос Воскрес”!
А Он – “Я знаю. Справился “на пять”.
Но всем, как прежде, хочется чудес,
И ничего не хочется менять.

Грешат, но просят обо всем меня,
А если верят, то не до конца.
И только вы, на линии огня,
Гораздо ближе к замыслу Творца.

Для вас измена – грех, и трусость – грех,
Зато, за всех несете общий крест.
Я тоже, как-то, умирал за всех,
Не в самом комфортабельном из мест.

Пробито тело, солнце жгло огнем…
Да что я? Ты все пробовал и сам.
Поэтому, друг-друга мы поймем,
Не обращаясь вовсе к чудесам.

Ну, мне пора. Архангелы трубят.
Пора за Свет обоим воевать.
Ты постарайся, береги себя!
Я не всегда сумею прикрывать.

Ты продержись, а там – конец войне,
Где ты не сможешь, там управлюсь я.
Но если край – ты приходи ко мне,
Без церемоний. Все-таки – друзья”!

Он руку на прощание пожал,
Ребятам подмигнул, грехи простил.
А ты Его, покуда провожал,
На всякий случай – вслед перекрестил.

Автор: Позывной Лентяй (военнослужащий ВСУ)

Дождь, стучащий по толстой пленке

Оприлюднено Оприлюднено в Без категорії

Фото: Андрей Киев, 14 OMБр

Дождь, стучащий по толстой пленке,
Маскировочной сети пятна…
Третья осень зажгла зеленку
Все привычно, и все понятно.
Камуфляжное небо тонет
В стылых лужах стального цвета.
Лишь заставкой на телефоне
Море, пляж и кусочек лета.
Да…привет…извини, не слышал…
Да…спасибо за облепиху…
Нет, не вымок…в тепле…под крышей…
Нет, все тихо…все так же тихо…
Я скучаю…да скоро, вроде…
Я вас тоже…и я вас тоже…
Это снова гроза подходит…
Ой…прости…позвоню попозже…
Третья осень, как третий выстрел –
Безошибочная и злая.
Разбросала огонь и листья,
Землю пеструю застилая.
Лишь мелодия льется где-то
Средь полыни и расторопши.
Смотрит в небо картинкой лета,
Телефон на земле промокшей…
***
Я тебе перезвоню,
Где бы я не был.
Я просто
Присел к огню,
Задремал,
И придвинулось небо.
Я тебе перезвоню…

Автор: Позывной Лентяй (военнослужащий ВСУ)

Сторінка 11 з 17
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17