хотів би ти здихатись снів

Оприлюднено Оприлюднено в Без категорії

хотів би ти здихатись снів
що розпеченим жалом
блукають вночі
і приходять з братами
що вже не прийдуть по обійми
і не покличуть на каву

– пам’ятаєш це все?
– пам’ятаю

– забути б хотів?
– ні.. жодного права не маю
просякнуті кров’ю
полеглих братів
ті спогади наші

нехай хоч кожну ніч
приходять
хай спати не дають
та й не дозволять нас
всім ворогам приспати

Автор: Максим Музика, #тихотворения_Зоран

Здесь недобро ворчит горизонт

Оприлюднено Оприлюднено в Без категорії

14492507_688460921318252_7663433221900612108_n

Здесь недобро ворчит горизонт,
Выходя на непрошеный бис,
Засоряя эфир, нас на понт
Взять пытается русский радист
Мол, он видел, как с севера гнал
Ветер тучи, несущие град;
И про то, как медаль размещал
Он за Крым, среди прочих наград.
Я запомнил его позывной,
На войне все дорожки кривы.
И пока на плечах с головой,
И потом, если без головы,
Вдруг увидимся, карты – они
Так ложатся, поди – угадай.
Может быть пересчитаны дни,
И за ними нас ждет общий край.
Пусть сейчас говорит, у меня
Есть покуда дела поважней;
И струна натянулась звеня,
И душа потянулась за ней.
И душа потянулась туда,
Где меня, как мне кажется, ждут.
Расстояния без труда
В одну точку стянула, как жгут.
Мои пальцы легли на щеку,
И глаза посмотрели в глаза…
Если ждешь, я пройду, я смогу…
Здесь закончу… и сразу назад

Автор:  Кэп, 53 ОМБР

Мы не спросили разрешения

Оприлюднено Оприлюднено в вірш солдат ато, стих ато, стихи солдат

Мы не спросили разрешения.
Собрались молча и ушли.
Нас рог позвал и без сомненья
Сменили плуг мы на мечи.
Мы грязь месили вместе с кровью.
За перевалом перевал
Незримый ангел нас любовью
Родных и близких укрывал.
Им было во сто крат труднее
Весь этот ужас пережить.
Ведь выбор лишь один имели:
С ума сойти или дожить.
Дожить, дождать, когда вернемся.
Когда тоска и страх опять
Бесплотной тенью против солнца
Порою будет набегать.
И станем мы тогда должны им:
Закрасить ранние седины,
Разгладить мелкие морщины.
Да! Мы должны! Ведь мы мужчины…

Автор Владимир Шевченко, 95 OAMБр

 

Я ненавижу войну

Оприлюднено Оприлюднено в Війна

A destroyed Ukrainian army tank stands on the tarmac of Donetsk airport in October.Photo by Sergei L. Loiko Los Angeles Times

Я ненавижу войну…..
Я ненавижу войну, которая судьбы людские калечит.
Я ненавижу войну, время раны которой не лечит.
Я ненавижу войну, которая семьи “двухсотыми” рушит.
Я ненавижу войну, пожары которой слёзы детские тушат.
Я ненавижу войну, в которой деньги огромные правят.
Я ненавижу войну, в которой байки политики травят.
Я ненавижу войну, когда рядом взрываются ВОГи.
Я ненавижу войну, когда молчит артиллерия – Боги!
Я ненавижу войну, когда поле вспахано “Градом”.
Я ненавижу войну за то, что Ад уж не кажется Адом.
Я ненавижу войну, когда теплое сердце немеет.
Я ненавижу войну, когда медик к нему не успеет.
Я ненавижу войну, за погибшего друга и брата.
Я ненавижу войну, в которой рождается “вата”.
Я ненавижу войну, за потерянных сотню рассветов.
Я ненавижу войну, в которой не видно ответов.
Я ненавижу войну…
Автор: Джур Вадим 9 омпб

Що ми залишимо у цій неоголошеній війні?

Оприлюднено Оприлюднено в Без категорії

Що ми залишимо у цій неоголошеній війні?
На цьому святі підлості й обману…
Себе самих , якими вже не будем як колись…
Ні не загоїться на серці клята рана.
Товаришів своїх, з якими рахували дні,
Та відкривали все , що так турбує душу.
Ви рятували нас, й залишились в вогні…
За всіх врятованих я дякую й пробачення в Вас прошу!
Сімей добробут втрачений,
Немає вже батьків , дітей…
Чи зможуть матері їх жити через
“Мушу”…?
У цьому світі дійсно щось не так,
Через амбіції кількох людей,
Ми знову починаємо ділити сушу…
Чи після смерті ми себе знайдем?
Я вірю, в світі цінностей своїх отримаємо ношу…

Автор: Грицик Василь 

 Луганський прикордонний загін

Козак

Оприлюднено Оприлюднено в вигнать врогів, воїн, солдат

Ти воїн, ти козак і ти не знаеш втоми!
Не знаеш страху, сумнівів, жалю!
Та дуже довго ти не бачив дому!
Ховаеш тугу у пекельному бою!

Прийшов до тебе той, кого вважав за брата.
З ким кров ділив, з одній криниці пив.
Прийшов й підступно знищів хату,
В котрий з родиною ти безтурботно жив!

Прийшов і каже, що не маеш мови!
Що хата не твоя і не твоя земля!
Та раптом, шепіт ти почув, то бог до тебя мовив.
Вставай, козак, борись! З тобою я!

Ти був без сил, але підвівся хутко!
І діда шаблю встиг ще нагострить
Бо як не ти, то хто?
Родину, друзів і Україну-Неньку захистить?

Ти воїн, ти козак і ти побореш втому!
І ворога здолаеш у бою!
Засяє сонце знов розквітнуть доли
І соловей співатиме в гаю…

Автор Володимир  Шевченко 95 OAEMБР

И снова в путь, и снова в ночь

Оприлюднено Оприлюднено в папа вернеться

15894795_742054355958908_1744552382206529866_n

И снова в путь, и снова в ночь
Уходим на броне.
И снова маленькая дочь
Задаст вопрос жене.
Когда же папа к нам вернётся?
И будет на ночь мне читать!
Играть со мною и смеяться,
А утром косы заплетать.
И спрятав взгляд уставших глаз,
Не зная, что сказать
Её обнимит крепко мать
Дочюня, надо ждать.
А где то, далеко, в степи Отцу приснится сон.
Война ушла, и он спешит
К семье, увидеть дом.

Автор Владимир Шевченко, 95 OAEMБР

З тобою, друже

Оприлюднено Оприлюднено в друг, розшукуємо автора

З тобою, друже, ми пройшли багато,
Із двох зуміли вирватись котлів,
Нема куди нам більше відступати,
Немаєм права віддати їм землі.

Ми будем битись, поки будуть сили,
Набоїв не жалкуючи своїх.
Навалу ми ворожу зупинили,
Втрачали друзів у боях важких.

Не відступали, коли було важко,
Коли щоденно крили нас з гармат,
Із друзями прощатись було важко,
На ворога чекає автомат

Автор – Ілля Манченко (розшукуємо автора)

 

Хто така війна?

Оприлюднено Оприлюднено в Patrik Orishko, Війна, мамо

Мамо скажи, а хто така війна?
Дівча голубооке запитало
І серце затремтіло як струна
Так наче мову страхом відібрало

І запитання дико запекло
Що відповісти донечці? Незнаю.
В душі, неначе каменем лягло
І спогади, сльозами виринають

–  Не знатимеш ти хто така війна.
В думках словами тихо пролунало
Життя поклав твій батько, щоб вона
Твоїх очей, ніколи не пізнала

Так гірко спогади, на серці запекли
Маленька, наче квіточка чарівна
Красиву посмішку твій батько залишив
Вона у тобі, моя доню рідна

На руки взяла, ніби в оберіг
–  Війна, це бабця, що лиха й сварлива
Батько прогнав її, щоб не знайшла доріг
Прогнав її, щоб ти була щаслива

І забриніли сльози на щоці
Хустина чорна сиві скроні прикривала
Сльози як кров, що лились із душі
Війна сльозами, землю омивала…

Автор:  Patrik Orishko

Возвращение на войну

Оприлюднено Оприлюднено в 300, Війна, печаль

Мы уезжаем на войну,
Где всё знакомо и понятно
Бодрясь, звоним лишь самым близким,
Оправдываясь так невнятно…

Спустившись тихо по ступеням
Закуриваем у подъезда.
И только тени от деревьев
Нас провожают в день отъезда…

Мы убегаем на войну
От окружающей нас боли,
От заявлений на развод,
От незнакомой всем нам роли.

От серых глаз и темной ночи,
От слова “нет” и старых песен….
Мы удаляемся в войну.
Нам город мал и мир нам тесен.

Мы погружаемся в войну
Тая в себе свои обиды
Уже привыкшие к опасности,
На грани сна и суицида…

Мы возвращаемся в войну
Несем израненные души
Мы долго ждали – нас услышат…
Но кто же боль захочет слушать?

И мы несем в себе войну,
Её опасность и угрозы
Боимся расплескать по капле
Все наши слёзы и занозы…

И мы несем в себе печаль
Войну назвавшие работою.
Снаружи – будто бы обычные
Внутри давно уже “трёхсотые”.

Мы знаем – нас друзья прикроют,
Мы шепчем “Боже, помоги!”
Мы верим – капеллан отмолит
Все наши тихие шаги…

Автор Эдуард Литвиненко

Сторінка 11 з 14
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14