Немає істини в вині

Оприлюднено Оприлюднено в icтина

Немає істини в вині,
немає правди на війні,
немає чистих і святих,
нема своїх серед своїх,
немає мудрості в літах,
немає сили у словах,
нема рятунку у брехні,
нема героїв у вогні,
нема ненависті кінця,
нема ні сина, ні отця…
є гроші й шлюхи, кайф і біль,
є спирт і сало, смерть і гниль,
є твій потріпаний блокнот,
є сто поривів і гризот,
є наркота і простота…
і невимовна самота.

Автор Роман Семисал

Я прийду з війни і гляну в очі

Оприлюднено Оприлюднено в розшукуємо автора

Я прийду з війни і гляну в очі
Тому, хто каже, що жити не хоче.
Кому набридла робота, нудне телебачення,
Розповім трішки, що бачив я…
Кому надто зимно вночі, сильна спека днем,
Чекали задовго таксі, змокли під дощем,
Як ми боялись заснути, навіть на мить,
Від пострілів “градів”, ще й гроза гримить.
Та ми звикли спати під шум мінометів,
Чергували, щоб інші “дрімнули”… не в наметі…
Ми спали, там, брате, у ямах холодних,
Де гріють лиш мрії і туга за домом.
Бувало, що пили воду з калюж,
Вечеря для десятка – один підсмажений вуж.
В нас не було простуд, а може й були.
Ніхто і ніколи про це не говорив.
Найстрашніше, до чого там звикаєш,
Це, що кожного дня когось втрачаєш..
І не знаєш… може завтра ТИ…
Але ми вже звикли… Змогли… Змогли…
Ми не герої, як ви говорите…
Тут люди дуріють, стають душевно – хворими…
Це все від війни… від великого горя,
Але більшість – сильна. Сильніша крові і болю…
Ми тут, бо ВИ там маєте жити у спокої,
Ми тут, бо так само хочемо миру…
І навіть, коли я лежу в окопі,
Ніколи не думаю про могилу…
Я мрію про дім, про роботу, сім’ю,
Як же хочу скинути з себе броню…
Допоможи, полюби життя,
Там де мир, там – щастя.
Не шукай собі зла.

Розшукуємо автора. 

Я не родився, щоби убивати

Оприлюднено Оприлюднено в Без категорії, розшукуємо автора

Я не родився щоби убивати,
Ламати долі і калічити людей,
А народився, щоб ростити й будувати,
І щось лишити після себе для дітей.

Любити і приносити всім радість,
І брати тільки те, що є моє,
Сказати всім, коли зустріну сиву старість,
Спасибі Вам, що Ви у мене є.

І хочу жити, вільно і щасливо,
Хоч зараз знову ношу цей бушлат,
Я думав сон, і це вже неможливо,
Що знову я тримаю автомат.

Але це так, немає слів сказати,
Що ворог мій, кого я звав мій брат,
І вибір тут один – лише стріляти,
Щоб мертвим не вернутися назад.

Моя любов до краю – є безмежна,
Дарма, як не зачепить сивина,
Я вірю, що Ти будеш незалежна,
Така, яка на світі лиш одна.

Тому, що в мене іншої немає,
І хай це знає мій колишній брат,
Мій автомат надійний, і стріляє,
І без підтримки ящика гранат.

Хоч може це і мрії на папері,
Я вірю, ще як будем ми живі,
То пам’ятник поставимо Бандері,
І без різниці, хоч в самій Москві.

І знову заживемо ми щасливо,
Як набереться розуму мій брат,
І ми на Красній площі купим пиво,
Не більше ніж по 1грн. 50коп.

Розшукуємо автора
(є інформація, що звати Володимир Базар,

доброволець у 128 бригаді.
Хто знає – напишіть нам!)

Мальчишки опаленные войной взрослели быстро

Оприлюднено Оприлюднено в Виктор Залевский, солдат

Мальчишки опаленные войной
Взрослели быстро, становясь солдатами.
И становились на передовой.
Кто-взводными, кто-ротным, кто-комбатами.

И матерей пугала взрослость их.
Отцы же им в глаза смотрели с гордостью.
Узнав из кратких сводок фронтовых,
Как соколы в бою блестали доблестью.

А сыновья познали сущий ад,
Познали меру Дружбы и предательства.
Их третий, каждый раз за тех ребят,
Кому не улыбнулись обстоятельства.

Дай Бог нам встретит утро перемен.
Очисть от фальши, скупости и черствости.
А юности украденой, взамен,
Дай мудрость к их черезвычайной взрослости.

Автор Виктор Залевский
Прапорщик 95-ки

 

Не все мы были рождены солдатами

Оприлюднено Оприлюднено в вірш солдат ато, солдат, стих ато

Не все мы были рождены солдатами.
Не все хотели видеть кровь врагов.
Но на людей, пришедших с автоматами,
Не действуют, увы, потоки слов.

И оставляя очаги домашние,
Присягу приняв, становились в строй.
Строители, водители вчерашние,
Окапывались на передовой.

И командиры нас учили мужеству,
Премудростям и хитростям войны.
Быть верными присяге и содружеству,
И тем вещам, что истинно ценны.

И перевоплощение чудесное
Происходило за часы, не дни.
И каждый делал что-нибудь полезное,
Под рев ракет и звуки стрелкотни.

И делали, по сути невозможное,
Отпор давая сильному врагу.
Держа в уме все самое хорошее,
Переступая через НЕ МОГУ.

И те, кто не стремился стать героями,
Легендой становился на глазах.
Они войдут в учебники истории,
И памятью останутся в сердцах.

Автор Виктор Залевский. 95 ОМБр

Я захисник своїй домівки. Я солдат.

Оприлюднено Оприлюднено в вигнать врогів

Пісні Росії – не мої пісні
І ваші «ПРАЗДНИКИ» для мене вже не свята.
Надія в людяність в Криму була розп’ята
А під Донецьком в неї вбили ви цвяхи.

Прийшли в наш дім з мечем, із сотнями гармат…
Щоб змусити нас голови схилити…
На мою думку – ви підступні, ви бандити.
Я захисник своїй домівки. Я солдат.

Ви зазіхнули на чуже. Вам Бог суддя.
В чужій землі свої залишите ви трупи…
Хто ще живий, то забирайте звідси дупи!
У цій війні на вас чекає забуття.
Автор Віктор Залевський

Мне не судилось пережить войну

Оприлюднено Оприлюднено в вигнать врогів

Мне не судилось пережить войну.
Я пал в бою…. Но строки не об этом.
Эх, знать бы, что другому пацану,
С беспроигрышным повезет билетом…

Мне не построить дома над рекой.
И мне не побывать за океаном.
Эх, знать бы, что тот выживший, герой,
Сумеет стать, заправским мариманом.

Эх знать бы , что обещанное нам,
Не отдадут «туристам-однодневкам».
Которые, потом, по кабакам,
О подвигах приврут продажным девкам.

Пускай ему, за то, что выжил он,
Дадут возможность, жизнью насладится.
И не украденный в бюджете миллион,
Таким как он, позволит обучится.

А после жить! Творить и созидать!
Имея дом и радость и достаток.
Мы только просим Вас не забывать –
Про матерей скорбящих и солдаток.

Автор Виктор Залевский, 95 OMБР

1 рота

Оприлюднено Оприлюднено в вигнать врогів

Шумлять дерева в чистім полі
Кругом чорніють бліндажі
Це 1 рота заселилась
Щоб здолати ворога в борні
Усі бійці тут патріоти
Вони за покликом сердець
Прийшли у рідні військомати
Щоб вигнать клятих ворогів
І ні по чім нам ця багнюка
Донецький степ, що навкруги
Скоріш здолать сеператизм
Щоб панував тут мир і спокій
І наступила вже весна
І ми додому повернулись
Щоб будувать нове життя
Але ми будем пам’ятати
Героі’в, воі’нів своі’х-
Це ,,Прокурора” та Серьогу
Що полягли у цій війні
Віддавши саме найцінніше
Що в них було…
Своє життя.
Автор Пилипенко Микола Іванович
Присвячується загиблим в селі Луганське під час ворожого обстрілу Правосудько Ігореві Миколайовича та Пономаренко Сергієві Миколайовичу

Солдат залишився у полі

Оприлюднено Оприлюднено в солдат

Солдат залишився у полі
Залишився на довго, на віки
Мовчать уста його холодні
Відкриті очі голубі

І ще не знає його мати
Що сина втратила вона
Нема вже їхнього солдата
В траві лежить її дитя

Він був здоровий гарний хлопець
Мав добрі плани на життя
Але війна сказала досить
В бою урвалося життя

Давайте будем цінувати
Тих хто живі ще на війні
Щоб розумілі воїни, содати
Що ми потрібні вам на цій землі.

Автор Сергій Паук

На млечном перекрестке столкнулись две души

Оприлюднено Оприлюднено в душа

” … На млечном перекрестке столкнулись две души
Одна – пешком до Бога, другая – в грешный мир.
Одна – Душа Солдата, погибшего в бою
Еще одна – Младенца, рожденная в Раю.

И так бы разминулись, но вдруг Душа Бойца
Невольно обернулась: “Что за черты лица”?
Сказала: “Эй, малышка, а ну-ка, парень, стой!
Как мамы твоей имя, ну погоди, постой!”

Душа была младенца чиста как белый снег:
«Меня заждалась мама , я должен к ней успеть
От Бога слышал – Галя – хорошая семья…
Вот-вот родит сыночка… сыночек ее – я!

Меня на жизнь Земную Господь благословил
Я должен ей родиться. А ты уже там был”? –
Так будущий младенец с наивностью спросил…
(Но он ведь не родился… он в принципе не жил)

А тот боец “Галина” – все имя повторял.
Жена ждала ребенка – конечно же он знал…
Картинки счастья всплыли в сознании реки
Как он, еще парнишкой просил ее руки.

И Свадьба и учеба, И страстности поток.
Он все ее желания осуществлял, как мог.
Все было бы чудесно – беременность, как знак!
И взял с нее он слово, что первенец – казак!

Потом в их дом счастливый большое зло пришло.
От синих глаз Галины осталось лишь стекло.
“Не уходи – просила – Ведь смерть гуляет там.,
А скольких покосила, тебя ей – не отдам”!

И он своей любимой ответил как то так:
“Если друзей оставлю, какой же я казак?
Как гляну в глаза сыну? ты скоро ведь родишь…
И от себя Галюню, под юбку не сбежишь…”

Поцеловал Галину уехал на войну.
Атака, выстрел… небо… У ангелов в плену.
Конец воспоминаний…. Душе мальца сказал:
“Ты береги Галинку, я лучших мам не знал.

Прости меня, сыночек я с мамкой вас подвел.
….Я буду всегда рядом куда бы ты не шел
Я Буду смотреть с неба, как быстро ты растешь
А все что будет нужно – ты в жизни ты сам найдешь.

Обнимемся сыночек… пора тебе…. и мне…
Ты знай…. прикрою спину… всегда… в любой беде”
…. На млечном перекрестке огромный душ поток:
Одни – пешком до Бога , другие – в другой бок.

Рождаются детишки под мин летящих вой,
И, чтобы защитить их – кому то идти в бой.
Пока же в сердце женском горит огнем любовь
Ход жизни не прервется – он возродится вновь!

Автор Виталий Оленийчук

Сторінка 12 з 14
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14