Що ми залишимо у цій неоголошеній війні?

Оприлюднено Оприлюднено в Без категорії

Що ми залишимо у цій неоголошеній війні?
На цьому святі підлості й обману…
Себе самих , якими вже не будем як колись…
Ні не загоїться на серці клята рана.
Товаришів своїх, з якими рахували дні,
Та відкривали все , що так турбує душу.
Ви рятували нас, й залишились в вогні…
За всіх врятованих я дякую й пробачення в Вас прошу!
Сімей добробут втрачений,
Немає вже батьків , дітей…
Чи зможуть матері їх жити через
“Мушу”…?
У цьому світі дійсно щось не так,
Через амбіції кількох людей,
Ми знову починаємо ділити сушу…
Чи після смерті ми себе знайдем?
Я вірю, в світі цінностей своїх отримаємо ношу…

Автор: Грицик Василь 

 Луганський прикордонний загін

Козак

Оприлюднено Оприлюднено в вигнать врогів, воїн, солдат

Ти воїн, ти козак і ти не знаеш втоми!
Не знаеш страху, сумнівів, жалю!
Та дуже довго ти не бачив дому!
Ховаеш тугу у пекельному бою!

Прийшов до тебе той, кого вважав за брата.
З ким кров ділив, з одній криниці пив.
Прийшов й підступно знищів хату,
В котрий з родиною ти безтурботно жив!

Прийшов і каже, що не маеш мови!
Що хата не твоя і не твоя земля!
Та раптом, шепіт ти почув, то бог до тебя мовив.
Вставай, козак, борись! З тобою я!

Ти був без сил, але підвівся хутко!
І діда шаблю встиг ще нагострить
Бо як не ти, то хто?
Родину, друзів і Україну-Неньку захистить?

Ти воїн, ти козак і ти побореш втому!
І ворога здолаеш у бою!
Засяє сонце знов розквітнуть доли
І соловей співатиме в гаю…

Автор Володимир  Шевченко 95 OAEMБР

И снова в путь, и снова в ночь

Оприлюднено Оприлюднено в папа вернеться

15894795_742054355958908_1744552382206529866_n

И снова в путь, и снова в ночь
Уходим на броне.
И снова маленькая дочь
Задаст вопрос жене.
Когда же папа к нам вернётся?
И будет на ночь мне читать!
Играть со мною и смеяться,
А утром косы заплетать.
И спрятав взгляд уставших глаз,
Не зная, что сказать
Её обнимит крепко мать
Дочюня, надо ждать.
А где то, далеко, в степи Отцу приснится сон.
Война ушла, и он спешит
К семье, увидеть дом.

Автор Владимир Шевченко, 95 OAEMБР

З тобою, друже

Оприлюднено Оприлюднено в друг, розшукуємо автора

З тобою, друже, ми пройшли багато,
Із двох зуміли вирватись котлів,
Нема куди нам більше відступати,
Немаєм права віддати їм землі.

Ми будем битись, поки будуть сили,
Набоїв не жалкуючи своїх.
Навалу ми ворожу зупинили,
Втрачали друзів у боях важких.

Не відступали, коли було важко,
Коли щоденно крили нас з гармат,
Із друзями прощатись було важко,
На ворога чекає автомат

Автор – Ілля Манченко (розшукуємо автора)

 

Хто така війна?

Оприлюднено Оприлюднено в Patrik Orishko, Війна, мамо

Мамо скажи, а хто така війна?
Дівча голубооке запитало
І серце затремтіло як струна
Так наче мову страхом відібрало

І запитання дико запекло
Що відповісти донечці? Незнаю.
В душі, неначе каменем лягло
І спогади, сльозами виринають

–  Не знатимеш ти хто така війна.
В думках словами тихо пролунало
Життя поклав твій батько, щоб вона
Твоїх очей, ніколи не пізнала

Так гірко спогади, на серці запекли
Маленька, наче квіточка чарівна
Красиву посмішку твій батько залишив
Вона у тобі, моя доню рідна

На руки взяла, ніби в оберіг
–  Війна, це бабця, що лиха й сварлива
Батько прогнав її, щоб не знайшла доріг
Прогнав її, щоб ти була щаслива

І забриніли сльози на щоці
Хустина чорна сиві скроні прикривала
Сльози як кров, що лились із душі
Війна сльозами, землю омивала…

Автор:  Patrik Orishko

Возвращение на войну

Оприлюднено Оприлюднено в 300, Війна, печаль

Мы уезжаем на войну,
Где всё знакомо и понятно
Бодрясь, звоним лишь самым близким,
Оправдываясь так невнятно…

Спустившись тихо по ступеням
Закуриваем у подъезда.
И только тени от деревьев
Нас провожают в день отъезда…

Мы убегаем на войну
От окружающей нас боли,
От заявлений на развод,
От незнакомой всем нам роли.

От серых глаз и темной ночи,
От слова “нет” и старых песен….
Мы удаляемся в войну.
Нам город мал и мир нам тесен.

Мы погружаемся в войну
Тая в себе свои обиды
Уже привыкшие к опасности,
На грани сна и суицида…

Мы возвращаемся в войну
Несем израненные души
Мы долго ждали – нас услышат…
Но кто же боль захочет слушать?

И мы несем в себе войну,
Её опасность и угрозы
Боимся расплескать по капле
Все наши слёзы и занозы…

И мы несем в себе печаль
Войну назвавшие работою.
Снаружи – будто бы обычные
Внутри давно уже “трёхсотые”.

Мы знаем – нас друзья прикроют,
Мы шепчем “Боже, помоги!”
Мы верим – капеллан отмолит
Все наши тихие шаги…

Автор Эдуард Литвиненко

Немає істини в вині

Оприлюднено Оприлюднено в icтина

Немає істини в вині,
немає правди на війні,
немає чистих і святих,
нема своїх серед своїх,
немає мудрості в літах,
немає сили у словах,
нема рятунку у брехні,
нема героїв у вогні,
нема ненависті кінця,
нема ні сина, ні отця…
є гроші й шлюхи, кайф і біль,
є спирт і сало, смерть і гниль,
є твій потріпаний блокнот,
є сто поривів і гризот,
є наркота і простота…
і невимовна самота.

Автор Роман Семисал

Я прийду з війни і гляну в очі

Оприлюднено Оприлюднено в розшукуємо автора

Я прийду з війни і гляну в очі
Тому, хто каже, що жити не хоче.
Кому набридла робота, нудне телебачення,
Розповім трішки, що бачив я…
Кому надто зимно вночі, сильна спека днем,
Чекали задовго таксі, змокли під дощем,
Як ми боялись заснути, навіть на мить,
Від пострілів “градів”, ще й гроза гримить.
Та ми звикли спати під шум мінометів,
Чергували, щоб інші “дрімнули”… не в наметі…
Ми спали, там, брате, у ямах холодних,
Де гріють лиш мрії і туга за домом.
Бувало, що пили воду з калюж,
Вечеря для десятка – один підсмажений вуж.
В нас не було простуд, а може й були.
Ніхто і ніколи про це не говорив.
Найстрашніше, до чого там звикаєш,
Це, що кожного дня когось втрачаєш..
І не знаєш… може завтра ТИ…
Але ми вже звикли… Змогли… Змогли…
Ми не герої, як ви говорите…
Тут люди дуріють, стають душевно – хворими…
Це все від війни… від великого горя,
Але більшість – сильна. Сильніша крові і болю…
Ми тут, бо ВИ там маєте жити у спокої,
Ми тут, бо так само хочемо миру…
І навіть, коли я лежу в окопі,
Ніколи не думаю про могилу…
Я мрію про дім, про роботу, сім’ю,
Як же хочу скинути з себе броню…
Допоможи, полюби життя,
Там де мир, там – щастя.
Не шукай собі зла.

Розшукуємо автора. 

Я не родився, щоби убивати

Оприлюднено Оприлюднено в Без категорії, розшукуємо автора

Я не родився щоби убивати,
Ламати долі і калічити людей,
А народився, щоб ростити й будувати,
І щось лишити після себе для дітей.

Любити і приносити всім радість,
І брати тільки те, що є моє,
Сказати всім, коли зустріну сиву старість,
Спасибі Вам, що Ви у мене є.

І хочу жити, вільно і щасливо,
Хоч зараз знову ношу цей бушлат,
Я думав сон, і це вже неможливо,
Що знову я тримаю автомат.

Але це так, немає слів сказати,
Що ворог мій, кого я звав мій брат,
І вибір тут один – лише стріляти,
Щоб мертвим не вернутися назад.

Моя любов до краю – є безмежна,
Дарма, як не зачепить сивина,
Я вірю, що Ти будеш незалежна,
Така, яка на світі лиш одна.

Тому, що в мене іншої немає,
І хай це знає мій колишній брат,
Мій автомат надійний, і стріляє,
І без підтримки ящика гранат.

Хоч може це і мрії на папері,
Я вірю, ще як будем ми живі,
То пам’ятник поставимо Бандері,
І без різниці, хоч в самій Москві.

І знову заживемо ми щасливо,
Як набереться розуму мій брат,
І ми на Красній площі купим пиво,
Не більше ніж по 1грн. 50коп.

Розшукуємо автора
(є інформація, що звати Володимир Базар,

доброволець у 128 бригаді.
Хто знає – напишіть нам!)

Мальчишки опаленные войной взрослели быстро

Оприлюднено Оприлюднено в Виктор Залевский, солдат

Мальчишки опаленные войной
Взрослели быстро, становясь солдатами.
И становились на передовой.
Кто-взводными, кто-ротным, кто-комбатами.

И матерей пугала взрослость их.
Отцы же им в глаза смотрели с гордостью.
Узнав из кратких сводок фронтовых,
Как соколы в бою блестали доблестью.

А сыновья познали сущий ад,
Познали меру Дружбы и предательства.
Их третий, каждый раз за тех ребят,
Кому не улыбнулись обстоятельства.

Дай Бог нам встретит утро перемен.
Очисть от фальши, скупости и черствости.
А юности украденой, взамен,
Дай мудрость к их черезвычайной взрослости.

Автор Виктор Залевский
Прапорщик 95-ки

 

Сторінка 14 з 17
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17