Вже новий день, настала ніч,
Туман, волога, тиша, бій,
Абсурд в словах не дивна річ,
Застряв в думках немов німий.

Несе душа, сюди назад,
А тіло рветься звідсилля,
Он спалах! Зараз вдаре Град,
І світ не мій, і я не я.

Ось щойно була тишина,
Ось щойно птаха щебетала,
І знов повернеться війна,
Коли лунає канонада.

І я не сплю, і це не сон,
І Гради вдарять за ударом,
Не повернувся хто пішов,
На розвідку за тим овалом.

І звідти вдарив білий дим,
Згорів бк..значить попали…
Не повернуться вже з війни,
Ті хлопці що ми навіть і не знали…

Я чув по рації ваш клич,
“не суйтесь, тут кажись засада”,
Ударив Град, ваш голос стих,
Повіяв дим із-за овала.

Я відомщу, за вас, брати,
Вас вбили там всіх не даремно,
Ваш голос в рації вже стих,
І на душі, як в небі темно.

До нас підходить вже орда,
Лунає бій, горить земля,
Моя душа, немов вода,
І світ не мій і я не я.

Автор: Фауст