Живі вертаються сини

Оприлюднено Оприлюднено в біль, вигнать врогів, суть

По волі Києва й Москви,
Голосять президенти,
З’єднались вбивці і церкви
І ділять дивіденди.

Волають в пафосі чини,
Мовляв – звернули гори,
Це їх заслуга, це вони –
Без них би – було б горе.

Набрали б краще в рот води
На цю життєву драму,
З чиєїсь славитись біди –
Ні совісті, ні сраму.

На скору зшито жупани
Як латочка на латці,
Коли принижені сини –
Де справжні винуватці?

На ті промови чепурні –
Тут все, як на долоні, 
Коли начальники дурнІ –
То й воїни в полоні.

Лиш в них одних нема вини,
Народ царів мудріше,
Живі вертаються сини –
І те – найголовніше.
Автор: Василь Ковтун

Війна в кіно

Оприлюднено Оприлюднено в Kostia Chabala​, спогади, суть

“Війна в кіно – це вибухи і кров
Картонний танк, пластмасові гармати
Кохання, смерть, медалі, автомати
А у житті: щоб вижити – копати
Знов
На білому екрані літаки
Герої як один усі красиві
Перлинозубі, втомлено щасливі
А у житті: замучені та сиві
Юнаки
Кіно – фантазія на декілька годин
Де ти собі вважаєшся героєм
Що упивається кривавим боєм
А у житті: було нас троє…
Уже один.”
Автор: Kostia Chabala, ветеран АТО

Мы давно не общались

Оприлюднено Оприлюднено в Kirill Nedrya, брати

Мы давно не общались,
И ладно…
Нам есть много о чем помолчать…
А когда то болтали так складно,
И пытались мечтая дышать…
Ты смотрел в перспективу так дерзко,
Все выкрикивал:
«Я все смогу…»
И душою горел и летел ты
Сквозь судьбу
В перспективу свою…
У тебя было сильное слово
И не менее сильный кулак
Ты сумел оседлать свою Волю
И удачу за хвост поймать
И казалось, что все ведь по плану…
Что мечта уже вот… за плечом,
Но в руке остаётся лишь алый,
След крови и железа кусок…
Мы давно не общались с тобою,
Нам есть много о чем помолчать…
И слова «До свиданья»,
Обязательно сменят «Прощай»…
Автор: Kirill Nedrya, Позывной Доцент

Под флагом «95-ки»

Оприлюднено Оприлюднено в Виктор Залевский, вірш ато, Победа за нами, стихи солдат

Под флагом «95-ки»
Почетно жить и воевать.
Но Вы простите нас солдатки,
Что был приказ не отступать,

Не отдавать врагу ни пяди,
Родной Украинской земли.
Без масок в их прицелы глядя,
Им показать, что не смогли

Не то, что испугать – встревожить,
Дух Украинского бойца!…
И славу ВДВ умножить
С врагом сражаясь до конца.

А все кто выживут, вернутся,
Пускай потомкам донесут,
Что в десантуре не сдаются
Покамест дышат и живут!

Автор: Виктор Залевский.  Прапорщик 95-ки

Не сумуй козаче! Не журися воїн!

Оприлюднено Оприлюднено в Олег Федотов

Фото: Жора Турчак

Не сумуй козаче! Не журися воїн!
Ви святі герої на своїй землі!
Впала вам на плечі дуже тяжка доля,
Боронити землю, гнати ворогів!
Стали ви до бою, міцною стіною!
Вірні побратими! Друзі бойові!
Ви тримали небо, лицарі-герої!
Не зганьбили Неньки вірниї сини!
Не було вам страху, скрізь вогонь та пекло!
І лякався ворог, як співали ви!
Не встояли мури – ви стіною стали!
Наче ви з металу, нащі козаки!
І вклонюсь до долу, перед образами,
На каміннях сірих, кращіх зі синів!
Ви служите браття на небесних чатах!
Не забуде Ненька лицарів своїх!
Не сумуй козаче! Не журися воїн!
Ви святі герої на своїй землі!
Україна – мати! Вас вітає з святом!
Лицарі – герої! Справжні козаки!

Автор: Олег Федотов

Аэропорт

Оприлюднено Оприлюднено в аэропорт, біль

Фото: Андрей Шор

Мы все здесь погибали поровну,
Кто-то реально, а кто-то в душе,
Делясь последним, умирали с голоду,
Патронов не жалея в «калаше».

Нам всем здесь было «предназначено»,
Не командирами – судьбой,
Но и она вдруг озадачилась,
Когда живыми мы пришли домой.

Кто нас приютит? Кто спасет наши души?
Заставит забыть всё уродство войны?
И трупы друзей, и кровавые лужи,
Молчание, нас позабывшей, страны.

Молились ребята, и Бог их услышал –
Вернулись домой, на своих, на двоих.
А тех, кто из боя однажды не вышел,
Тех помним, помянем, как братьев родных.

И вновь, средь ночи, неспокойно мне –
Мне слышатся и выстрелы, и стон,
И голоса погибших в той войне:
«Держались мы, не выдержал бетон».

Автор: Олег Федотов

Не дайте ніколи забути

Оприлюднено Оприлюднено в вірш солдат ато, воїн, Фауст

14720325_340358976346395_6694852501743298600_n (1)

Не дайте ніколи забути,
Імен тих героїв війни,
Прошу вас їх просто почути,
В словах вони й нині живі.
Не дайте вже мертвому впасти,
В брудний і потоптаний сніг,
У солдата завжди мало часу,
Коли він навічно в війні.
Не дайте померти живому,
В зневірі, у втраті мети,
Скрізь біль, скрізь натяжливу втому
Дозвольте усім їм дійти.
Не дайте забути героя,
Якого забули усі,
Лиш мати його з вічним болем,
Що плачить постійно вночі.
Тримайте у пам‘яті вічно,
Обличчя, слова й імена,
Забудьте питання «навіщо?»,
Коли у країні війна.
Автор: Позивний Фауст

Оприлюднено Оприлюднено в Без категорії

Автор фото: Віктор Залевський

Тріщать автомати, лунають гармати,
Розносить позиції ГРАД,
На схід від Європи ми вгризлись в окопи
І просить підтримки комбат, 
Димлять терикони, собачі закони, 
Охрещений зором німим, 
Наказ батальйону триматись до скону
І вийти із бою живим.
Комбате, комбате, ми будем стояти,
Ніхто не відступить назад,
Тепер ти за Бога, за батька й за брата,
Веди нас до цілі, комбат.

Затихли гармати і можна поспати –
Підземний чекає бліндаж, 
Та тільки комбату оплакати втрати,
Двохсотий зібравши вантаж,
Прокльони грозою і десь між сльозою
Промовить зажурений бас –
До почестей зброю, вам слава, Герої,
Хто виконав гідно наказ.

Комбате, комбате, країна розп’ята,
Обпечений кров’ю полин,
Твоєму наказу ми віримо свято
І разом усі, як один.

Колись на гражданці, прокинувшись вранці
На клич волелюбних вітрів,
Ми в думах печальних під сто поминальних 
Підемо давити щурів,
І знов, як на фронті, десь там, в горизонті,
Під постріл душевних гармат
За щастя родини, за честь України 
Нас в бій поведе наш комбат.

Комбате, комбате, ми будем стояти,
Ніхто не відступить назад…
В свою перемогу ми віримо свято,
Веди нас до неї, комбат.

Автор: Василь Ковтун

Оприлюднено Оприлюднено в Без категорії

14720325_340358976346395_6694852501743298600_n (1)

Я стоял смотрел как падал
Этот первый снег,
Он в живых меня оставил
В этот мертвый век.
Дайте дайте, мне напиться 
Всем смертям на зло.
Чтоб живым вернутся к сыну,
В тихий мирный дом
Где никто не плюнет в спину,
Огненным свинцом.

Автор: Олег Федотов

гул вітром принесло зненацька

Оприлюднено Оприлюднено в Без категорії

Фото: Глеб До

гул вітром принесло зненацька –
мотор десь в повітрі ревів.
самотня малесенька пташка
летіла в тилу ворогів.
і зушка наведена миттю,
немов ріже небо мечем;
як блискавки кулі в повітрі
злітають сталевим дощем…
у крила набрала шрапнелі –
приладдя не міряє біль…
побачив пілот на панелі
за птаха важливішу ціль.
ще трішки, рідненька, вже скоро!
поки розгорталась чота
з маленькою птахою ворог
зробити не міг ні чорта.
все важче мотору тягнути,
все більше дірок у борті –
та ось по ворожих редутах
надали зелений арті.
гуп! гуп! роздається далеко;
бах! бах! – це вже ворога вщент.
ширяє самотній лелека –
ось він, заповітний момент!
пілот надсилає ікс-ігрек,
і цілі немає за мить;
і десь над тілами загиблих
самотній лелека парить.
додому не вистачить струму
але вже досягнута ціль
і птах надриває акуми,
повзе із останніх зусиль…
…ні слова ніхто не промовив…
лиш тихо пілот застогнав
коли зник з приладдя раптово
відважного птаха сигнал.
у тиші у темряві смутній
в руках до останнього пульт…
та ось донесло ледве чутний
мотора лелечого гул.
..а десь після жаркого бою
простий український солдат
тремтячи виводив рукою
у звіті начальству: без втрат.

Автор: Глеб До. Аеророзвідка

Сторінка 2 з 17
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17