Оприлюднено Оприлюднено в Без категорії

Автор фото: Віктор Залевський

Тріщать автомати, лунають гармати,
Розносить позиції ГРАД,
На схід від Європи ми вгризлись в окопи
І просить підтримки комбат, 
Димлять терикони, собачі закони, 
Охрещений зором німим, 
Наказ батальйону триматись до скону
І вийти із бою живим.
Комбате, комбате, ми будем стояти,
Ніхто не відступить назад,
Тепер ти за Бога, за батька й за брата,
Веди нас до цілі, комбат.

Затихли гармати і можна поспати –
Підземний чекає бліндаж, 
Та тільки комбату оплакати втрати,
Двохсотий зібравши вантаж,
Прокльони грозою і десь між сльозою
Промовить зажурений бас –
До почестей зброю, вам слава, Герої,
Хто виконав гідно наказ.

Комбате, комбате, країна розп’ята,
Обпечений кров’ю полин,
Твоєму наказу ми віримо свято
І разом усі, як один.

Колись на гражданці, прокинувшись вранці
На клич волелюбних вітрів,
Ми в думах печальних під сто поминальних 
Підемо давити щурів,
І знов, як на фронті, десь там, в горизонті,
Під постріл душевних гармат
За щастя родини, за честь України 
Нас в бій поведе наш комбат.

Комбате, комбате, ми будем стояти,
Ніхто не відступить назад…
В свою перемогу ми віримо свято,
Веди нас до неї, комбат.

Автор: Василь Ковтун

Оприлюднено Оприлюднено в Без категорії

14720325_340358976346395_6694852501743298600_n (1)

Я стоял смотрел как падал
Этот первый снег,
Он в живых меня оставил
В этот мертвый век.
Дайте дайте, мне напиться 
Всем смертям на зло.
Чтоб живым вернутся к сыну,
В тихий мирный дом
Где никто не плюнет в спину,
Огненным свинцом.

Автор: Олег Федотов

гул вітром принесло зненацька

Оприлюднено Оприлюднено в Без категорії

Фото: Глеб До

гул вітром принесло зненацька –
мотор десь в повітрі ревів.
самотня малесенька пташка
летіла в тилу ворогів.
і зушка наведена миттю,
немов ріже небо мечем;
як блискавки кулі в повітрі
злітають сталевим дощем…
у крила набрала шрапнелі –
приладдя не міряє біль…
побачив пілот на панелі
за птаха важливішу ціль.
ще трішки, рідненька, вже скоро!
поки розгорталась чота
з маленькою птахою ворог
зробити не міг ні чорта.
все важче мотору тягнути,
все більше дірок у борті –
та ось по ворожих редутах
надали зелений арті.
гуп! гуп! роздається далеко;
бах! бах! – це вже ворога вщент.
ширяє самотній лелека –
ось він, заповітний момент!
пілот надсилає ікс-ігрек,
і цілі немає за мить;
і десь над тілами загиблих
самотній лелека парить.
додому не вистачить струму
але вже досягнута ціль
і птах надриває акуми,
повзе із останніх зусиль…
…ні слова ніхто не промовив…
лиш тихо пілот застогнав
коли зник з приладдя раптово
відважного птаха сигнал.
у тиші у темряві смутній
в руках до останнього пульт…
та ось донесло ледве чутний
мотора лелечого гул.
..а десь після жаркого бою
простий український солдат
тремтячи виводив рукою
у звіті начальству: без втрат.

Автор: Глеб До. Аеророзвідка

Оприлюднено Оприлюднено в 300, Виктор Залевский, живий

23621726_971797589651249_4142962299116513598_n

Из Мариуполя опять уходит “борт”.
Опять “осколочное” и опять – “тяжелый”…
И снова Днепр напряженно ждет,
Принять героя в операционной.

И молятся , чтоб воина душа,
Поспешно не оставила нас с Вами.
И мог любимую обнять и малыша,
И насладится мирными годами…

Вертушку в небо взглядом проводив,
Свой автомат, бойцы сжимают крепче.
Врага, в который раз, обматерив.
Но, собственно, от этого, не легче….

Автор: Прапорщик Виктор Залевский. 

Так гарно вдома…

Оприлюднено Оприлюднено в Без категорії

16508667_758341514330192_8730404983673311699_n

Так гарно вдома…
А десь триває бій, 
Такий, що палець зводить вже судома,
І нічим схолодити розпечений автомат, 
Запеклий, безперервний бій, 
І наші завдають вагомих втрат, 
але ж і зазнають…
Десь там на Сході гинуть наші хлопці…
То чийсь був батько, чоловік чи син…
Як швидко звикли ми до смерті…
Вона вже не дивує нас, 
І сліди крові на Майдані вже затерті, 
Та боротьби вогонь наш не погас!
За незалежність нашу, за свободу, 
За кращу долю, щастє наше, 
Не втратити би знов нагоду, 
Відвоювати право наше,
Й побудувати інше нам життя…
І чим поскоріше зупинити крові пролиття…
Та повернути мир і спокій в наші душі, 
Без вороття…
Автор – Евгеній Шевченко. Позивний Свет

Я не поэт

Оприлюднено Оприлюднено в надежда, Олег Федотов

Фото: Лера Бурлакова

Я не поэт, и не романтик, не герой 
Простой солдат, по форме, с автоматом, 
Хотел бы быть сейчас с тобой 
Но ждет война и ждут меня ребята. 

Прости меня, за то что не звоню, 
Прости за то, что иногда не отвечаю 
Но знай – что я тебя одну люблю 
И как и ты – безумно я скучаю. 

Мне хочется тебя к себе прижать 
Мне хочется услышать голос твой любимый 
И никуда тебя уже не отпускать 
Ведь ты мне как всегда нужна, необходима! 

Я обещаю встретимся мы вновь 
Я обниму тебя и даже поцелую. 
Всё так же в сердце как огонь горит любовь 
И я люблю тебя и жду, мою Родную.

Автор: Олег Федотов

Сон

Оприлюднено Оприлюднено в Олег Федотов, спогади

Фото: Андрей Киев

Весь день в пути, я много думал,
Что ждет меня на этот раз
Вдруг задремал и сон увидел
Один и тот же, в сотый раз.
Вот вместо неба, сверху танки
Пересекают наш окоп 
А где мама, на гражданке
Наверно варит вкусный борщ?
И снова слышен свист повсюду
Летает смерть над головой
Понять быть только бьют откуда,
И мы пойдем привычно в бой.
Проснулся, пот с висков стекает,
А за окном блок-пост опять
Пора идти, чтоб ночью снова 
Во сне зачем-то умирать.

Автор: Олег Федотов

Аэропорт

Оприлюднено Оприлюднено в аэропорт, Олег Федотов

А1

Мы все здесь погибали поровну,
Кто-то реально, а кто-то в душе,
Делясь последним, умирали с голоду,
Патронов не жалея в «калаше».

Нам всем здесь было «предназначено»,
Не командирами – судьбой,
Но и она вдруг озадачилась,
Когда живыми мы пришли домой.

Кто нас приютит? Кто спасет наши души?
Заставит забыть всё уродство войны?
И трупы друзей, и кровавые лужи,
Молчание, нас позабывшей, страны.

Молились ребята, и Бог их услышал –
Вернулись домой, на своих, на двоих.
А тех, кто из боя однажды не вышел,
Тех помним, помянем, как братьев родных.

И вновь, средь ночи, неспокойно мне – 
Мне слышатся и выстрелы, и стон, 
И голоса погибших в той войне: 
«Держались мы, не выдержал бетон».

Мы все здесь погибали поровну,
Кто-то реально, а кто-то в душе,
Делясь последним, умирали с голоду,
Патронов не жалея в «калаше».

Нам всем здесь было «предназначено»,
Не командирами – судьбой,
Но и она вдруг озадачилась,
Когда живыми мы пришли домой.

Кто нас приютит? Кто спасет наши души?
Заставит забыть всё уродство войны?
И трупы друзей, и кровавые лужи,
Молчание, нас позабывшей, страны.

Молились ребята, и Бог их услышал –
Вернулись домой, на своих, на двоих.
А тех, кто из боя однажды не вышел,
Тех помним, помянем, как братьев родных.

И вновь, средь ночи, неспокойно мне – 
Мне слышатся и выстрелы, и стон, 
И голоса погибших в той войне: 
«Держались мы, не выдержал бетон».

Автор: Олег Федотов

Что мне дождь?

Оприлюднено Оприлюднено в icтина, брати, друг, Олег Федотов, суть

Фото: Позывной L

Что мне дождь?
Что мне “Град”,
Когда со мной 
В окопе Брат!
А на гражданке,
Там жена,
Своей молитвой
Хранит меня!
Что б осколок пролетел,
Что бы снайпер, окосел.
Автор: Олег Федотов

Ти вернешся

Оприлюднено Оприлюднено в душа, живий

15741096_350531381995821_2151075758508980780_n

Після довгих нестерпних днів,
Які осколками навіювали втому
І порізаних градами снів..
Ти вернешся живим додому…
Ти вернешся живим неодмінно
І по-іншому й думать не смій!
За тобою ж ще стільки обіймів,
За тобою ж ще стільки слів…
Ти лиш дихай на повні груди,
Плекай віру в душі своїй
І все добре у тебе буде…
Бережи себе, воїне мій!
Автор: Любава Казмірчук

 

Сторінка 3 з 17
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17