Тріщать автомати, лунають гармати,
Розносить позиції ГРАД,
На схід від Європи ми вгризлись в окопи
І просить підтримки комбат, 
Димлять терикони, собачі закони, 
Охрещений зором німим, 
Наказ батальйону триматись до скону
І вийти із бою живим.
Комбате, комбате, ми будем стояти,
Ніхто не відступить назад,
Тепер ти за Бога, за батька й за брата,
Веди нас до цілі, комбат.

Затихли гармати і можна поспати –
Підземний чекає бліндаж, 
Та тільки комбату оплакати втрати,
Двохсотий зібравши вантаж,
Прокльони грозою і десь між сльозою
Промовить зажурений бас –
До почестей зброю, вам слава, Герої,
Хто виконав гідно наказ.

Комбате, комбате, країна розп’ята,
Обпечений кров’ю полин,
Твоєму наказу ми віримо свято
І разом усі, як один.

Колись на гражданці, прокинувшись вранці
На клич волелюбних вітрів,
Ми в думах печальних під сто поминальних 
Підемо давити щурів,
І знов, як на фронті, десь там, в горизонті,
Під постріл душевних гармат
За щастя родини, за честь України 
Нас в бій поведе наш комбат.

Комбате, комбате, ми будем стояти,
Ніхто не відступить назад…
В свою перемогу ми віримо свято,
Веди нас до неї, комбат.

Автор: Василь Ковтун

Я стоял смотрел как падал
Этот первый снег,
Он в живых меня оставил
В этот мертвый век.
Дайте дайте, мне напиться 
Всем смертям на зло.
Чтоб живым вернутся к сыну,
В тихий мирный дом
Где никто не плюнет в спину,
Огненным свинцом.

Автор: Олег Федотов

гул вітром принесло зненацька –
мотор десь в повітрі ревів.
самотня малесенька пташка
летіла в тилу ворогів.
і зушка наведена миттю,
немов ріже небо мечем;
як блискавки кулі в повітрі
злітають сталевим дощем…
у крила набрала шрапнелі –
приладдя не міряє біль…
побачив пілот на панелі
за птаха важливішу ціль.
ще трішки, рідненька, вже скоро!
поки розгорталась чота
з маленькою птахою ворог
зробити не міг ні чорта.
все важче мотору тягнути,
все більше дірок у борті –
та ось по ворожих редутах
надали зелений арті.
гуп! гуп! роздається далеко;
бах! бах! – це вже ворога вщент.
ширяє самотній лелека –
ось він, заповітний момент!
пілот надсилає ікс-ігрек,
і цілі немає за мить;
і десь над тілами загиблих
самотній лелека парить.
додому не вистачить струму
але вже досягнута ціль
і птах надриває акуми,
повзе із останніх зусиль…
…ні слова ніхто не промовив…
лиш тихо пілот застогнав
коли зник з приладдя раптово
відважного птаха сигнал.
у тиші у темряві смутній
в руках до останнього пульт…
та ось донесло ледве чутний
мотора лелечого гул.
..а десь після жаркого бою
простий український солдат
тремтячи виводив рукою
у звіті начальству: без втрат.

Так гарно вдома…
А десь триває бій, 
Такий, що палець зводить вже судома,
І нічим схолодити розпечений автомат, 
Запеклий, безперервний бій, 
І наші завдають вагомих втрат, 
але ж і зазнають…
Десь там на Сході гинуть наші хлопці…
То чийсь був батько, чоловік чи син…
Як швидко звикли ми до смерті…
Вона вже не дивує нас, 
І сліди крові на Майдані вже затерті, 
Та боротьби вогонь наш не погас!
За незалежність нашу, за свободу, 
За кращу долю, щастє наше, 
Не втратити би знов нагоду, 
Відвоювати право наше,
Й побудувати інше нам життя…
І чим поскоріше зупинити крові пролиття…
Та повернути мир і спокій в наші душі, 
Без вороття…
Автор – Евгеній Шевченко. Позивний Свет