Війна усюди…в кожного своя..

Оприлюднено Оприлюднено в Без категорії

Любава

Війна усюди…в кожного своя..
У когось з совістю, якщо вона присутня..
У когось бій за черговЕ звання,
А інший йде під кулі за майбутнє..

Хтось закликає голосно – «вперед»!
А хтось кричить – «Навіщо це здалося»
Гримуча суміш, справжній вінегрет,
Емоцій різних – дивне стоголосся…

Один тут б’ється за поважний чин
Вхопивши владу міцно за рукав,
А чийсь скромний і відважний син
За Україну голову поклав..

Війна усюди..в кожного своя..
Нема очей і вух, і рук,і ніг..
І крові менше випила б земля…
Якби війна була одна на всіх…

Автор: Волонтер, редактор проекту «Постріл» – Любава Казмірчук

По их лицу ладонью проведем

Оприлюднено Оприлюднено в Без категорії

Автор фото: Трамбон

По их лицу ладонью проведем.
Сомкнуть глаза последний раз поможем.
Но с занятых позиций не сойдем,
И с оккупантом воевать продолжим.

Их вывезет команда на броне,
Где с ними смогут близкие простится.
Наш жребий оставаться на войне,
И за Свободу Украины биться.

Не знаем мы когда и чей черед,
Кого настигнет пуля роковая….
Солдат на поле верою живет
На братство боевое уповая.

Врага бахвальство нас не устрашит.
Да – он силен, так ведь и мы не слабы.
Мы знаем – Украина устоит.
И близок день победоносной славы.

Но после, часто будет по ночам,
Нам многим сниться как глаза ладонью,
Мы закрывали боевым друзьям,
Не пряча слезы связанные с болью.
Автор: Виктор Залевский

Бійцям аеропорту

Оприлюднено Оприлюднено в Без категорії

Автор фото: Sergei L. Loiko Los Angeles Times

Пульсує туга жилами, на шмаття рве аорту,
Сльозами болю й відчаю клекоче серця стук,
В снігу букет трояндами – бійцям аеропорту,
А в думах ритмом подиху шалених ГРАДів звук.
У небі, рванім кулями, відлуння свисту й тріску,
Туманом гніву лютого – в безодню полоса,
Під баштою нескорених – уламки обеліску,
І стеляться сніжинками в підніжжя небеса.
Тут все пропахло порохом, тут все полито кров’ю,
Вогнями честі й доблесті гартована тут сталь,
Тут атоми й молекули просякнуті любов’ю,
Тут сла́внем і молитвою оспівана печаль.
Колись сніги розвіються і стихне тиск аорти,
І суть нащадки вимолять з розстріляних грудей,
Та вічно нам лунатиме той спів з аеропорту,
Де чин творили Кіборги у образах Людей.
Вони постали каменем, як неприступна скеля,
На них залізом плавленим валились сотні тон,
Та їх кістки́ не тріснули – не витримала стеля,
Та дух їх не зламався – не витримав бетон!
Автор:  Василь Ковтун

Війна, яка мене змінила

Оприлюднено Оприлюднено в Kostia Chabala​, вірш ато, вірш солдат ато, історіі з війни, Історії з АТО

Біль щастя, роздуми розлук…
Війна, яка мене змінила:
Ще мить тому – з тобою друг,
Аж ось – забрала вища сила

І понесла – кого куди:
Хтось – поруч, хоч і недосяжно
Когось – засипані сліди
Пісками часу. Неосяжно

Для пересічного мене,
Переплітає Всесвіт долі…
Мереживо скував одне
З шляхів людей, що прагнуть волі

Автор: Kostia Chabala, 72 ОМБР

Простите, понимаю, пахну дымом

Оприлюднено Оприлюднено в Без категорії, додому

Простите, понимаю, пахну дымом.
Но не с курорта еду, а с передовой.
Еду домой чтоб повидаться с сыном.
Ему полгода, он не знаком со мной.

Когда родился он, мы были под обстрелом.
Из роддома я его не забирал.
Пол года он живёт на свете белом,
А я его ни разу не видал.

Не прячьте взгляд, я вас не упрекаю,
Я доброволец, сын своей страны.
Я нашу, с вами, землю защищаю.
Чтоб наши дети жили без войны.
Автор: Дмитрий Маляр

Грому

Оприлюднено Оприлюднено в воїн, друг

Гром

Он кричал, 
Но слова в тишине растворялись, 
кровь текла из ушей, 
капли пачкали плечи его.
Он молчал, 
доктора вокруг в спешке метались 
он в палате лежал 
и не слышал уже ничего.
Он бессильно смотрел в потолок 
и надеялся просто на чудо 
слезы тихо текли 
по заросшим, небритым щекам.
Имя вспомнить своё он не смог, 
как и то, кто такой и приехал откуда, 
лишь зажмурившись слышал, 
в голове своей “братьев с войны” голоса.
Он сидел во дворе 
и беззвучно беседовал с кем-то 
губы двигались в такте, не слышных 
но чувственных слов.
Одиноко курил 
к небесам обращаясь конкретно 
он сказал : им не смыть 
с рук своих вашу алую кровь.
Мы сидели с ним, вечером как-то, 
я помню. 
протянув пачку мне, 
он кивнул – предложив закурить.
Показал мне жетон с позывным, 
улыбнулся, поднявшись, и вспомнив, 
Попросил меня чаше, по вечерам,
Посидеть, помолчать приходить.
Автор: Олег Федотов

Не спиш комбат

Оприлюднено Оприлюднено в Комбат

Не спиш комбат, не спиш, я добре знаю
Чому тепер немає добрих снів
Чому у снах тепер ти не літаєш
І погляд твій помітно помарнів
Лиш дотик забуття тебе торкнеться
Ти бачих тих кого ти не вберіг
Ти чуєш тих хто більше не озветься
За них сумуєш, тих хто вже поліг
Ти памятаєш їх блакитні ясні очі
І ті слова які тоді казав
За те тобі тепер твої безсонні ночі
ти знав куди їх посилав…

Автор: Микола Капінос

Сектор М

Оприлюднено Оприлюднено в вірш солдат ато

Фото: Сергій Моргунов

Звёзды в сизых дымах Мариуполя
И колючая стылость ствола…
Но дрожат на ресничках ребёнка
Невесомые крылышки сна…
Под Широкино снова обстрел,
Люто кроет арта от Саханки,
Кто-то скажет, неужто нет дел
Дома вам пацаны, на «гражданке»?
Да, конечно, хватает у всех.
Ведь у всех и семья и заботы…
Только утречком надо сходить
Посмотреть где там их пулемёты.
А на ВОПе опять сдохла связь,
В Коминтерново шастают танки
И в окопе привычная грязь,
Пусть пока подождут на «гражданке».
Мы уж тут до конца, до упора Весь БК до расплава ствола…
Только б тихо ложились на город Невесомые крылышки сна.

Автор: Mik Volf

ДМБ

Оприлюднено Оприлюднено в Без категорії, вірш солдат ато, дмб

Фото: MikVolf

І кружляють мрії за «дємбєлєм»…
Де начфін, рюкзачок, вокзал,
Хтось коту дошиває «тєльніка»,
Хтось забув, який п’є стакан.
Хтось борги не віддав товаришу
Та вже й пізно – його ж нема.
Хтось із дівчиною прощається,
Хтось «забув» здати весь БК.
Хтось з оркестрами до вокзалу,
Хтось у полі один в буревій.
Комусь оплески, квіти й «Слава»!
Комусь докір у спину злий…
Знову, щось гримотить за обрієм,
Сходить сонце, росте трава…
Кожен сам і за себе вирішить…
Щастя й долі Вам – «Дємбєля»!)

Автор: Mik Volf, 36 ОБрМП

Кіборги не ламаються.

Оприлюднено Оприлюднено в Без категорії

Змучені і зневірені
Ті, хто творять історію.
Пальцями почорнілими
Вчаться життю зі зброєю.
Серед усіх — не зломлені
Болем, смертями, зрадами,
І, почорнілі, втомлені,
Сплять у степу під ГРАДами.
Від барикад скривавлених 
До Іловайських «опадів» — 
Залишки йдуть незламаних,
Поки що не закопані.
Очі — глибоке озеро,
Де замість дна — поранення:
«З фронту лиш тих привозили,
Хто воював неправильно».
І до катів усміхнених
Тягнуться руки згорені,
Що вже давно зневірені —
Та ще й тепер знедолені.
Нас залишилось мізерно,
Але ми — сталь гартована,
І наче меч, обріжемо
Шиї брехливим головам.
Стануть в колони кіборги! 
Сотні очей пустих — 
І не зупинять стінами
Чорних їх всіх та злих.
Друже! Коли вагаєшся,
Згадуй цих три слівця:
Кіборги. Не. Ламаються.
Кіборг. Це я. Це я.
Автор вірша та фото Влад Сорд

Сторінка 8 з 17
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17