Друг…

Оприлюднено Оприлюднено в вірш ато, вірш солдат ато, воїн, герой, друг, кіборг
Другу та командиру 93 ОМБр
Другу та командиру 93 ОМБр Максиму Преснякову

Друг дивиться на мене,
А я йому в чоло:
“Чому ж ти нас покинув,
Якого?… бля… чого?…..”

Він слова не промовить,
Бо тіло вже як лід.
Залишив він у цьому світі,
Яскравий слід…

Пробач мені образи,
І слово мов розряд.
Ти був чудовим другом.
А я – навряд…

Та знай, що жертву людству,
Здійснив ти недарма.
Твоє життя – пророцтво.
Хай Ангел обійма…

Автор: Олександр Василенко

ТУМАН

Оприлюднено Оприлюднено в Без категорії

Нас проглотит густой туман
Уйдем мы в бездну безвозвратно
Судьба сценарий расписала нам
Не все придут домой, обратно

Ну почему? Зачем? Как так?
Мы жизнь на жизнь других меняем.
Наперекор своей расписанной судьбе
На счастье уповаем.

Нас проглотил туман густой,
Накрыли нас январские метели.
Мы не закончили всех дел с тобой,
С тобой мы мало песен спели.

Судьба злодейка, разлучила нас.
Я в плен попал, а ты взлетел на тучи.
Я вытяну тебя, пусть не сей час,
Ведь ты же друг мой самый лучший.

Я через семь недель вернулся,
Я у врага к тебе просился,
Я знал, но видя ужаснулся…
Ведь ты живым вчера мне снился.

И ты лежал там, в том же пепле…
Мой друг, мой брат уже не дышишь…
В дотла сгоревшем черном теле
Стук сердца больше не услышишь…

Автор: Станислав Паплинський

Безвісти пропавший

Оприлюднено Оприлюднено в Без категорії

Де зник ти? Безвісти солдат пропавший,
Ти ж не загинув, прада? Брате мій,
Благаю Бога, очі вверх піднявши,
Щоб ти не здався, вижити зумів.
Де заблукав? Скажи нам світлий воїн,
Куди послала доля? Де той шлях?
Нехай тебе зігріє сонця промінь,
Жива вода освятить у дощах.
Шепоче вітер що гуляє в полі,
І тихо тихо шелестить трава,
“Він є живий, він там сидить в неволі,
Не зрадив, в нього світла голова”
Від болі ран оберігають ями,
Чужі підвали на своїй землі,
Просочаться до тебе сльози мами,
І голос діток, що ще геть малі.
Час пролетить, хоча тобі здається,
Прожитий день неначе тяжкий гріх,
Зустрінуть друзі, мама посміхнеться,
Наповнить хату знов дитячий сміх.
Я знаю ти живий, солдат пропавший,
Я впевнений, тебе поверне час,
І перемоги прапори піднявши,
Повторимо ще раз “НІХТО КРІМ НАС”.
Автор: Станислав Михайлович Паплинский

О боли, или крик невернувшегося

Оприлюднено Оприлюднено в icтина, біль, Эдуард Литвиненко

Друг мой, психолог! Я безнадёжно болен…
И я знаю, откуда мне эта боль…
Только не лечат ни сила, ни воля…
И бесполезен от этого алкоголь…

Я стараюсь на боль не особо злиться,
Только стало проблемой – спокойно спать…
Черный ангел к постели моей садится
Каждую ночь в два сорок пять…

Черный ангел – птица с железною волею
Бес в ребро мне, седина в бороду….
Я вчера бродил с моей болью
По красивому старому городу…

И вчера мы, с войны пришедшие,
Отрыдавшие боль во сне
В этом древнем и мирном городе
Разговаривали о войне!

Я смотрел в глаза её серые
Такие живые, такие красивые.
Я молил у ангела веры ей,
Я молил для себя силы…

Ангелы мои, помогите мне –
Поставьте вокруг неё маячки
Снимите с меня, сорвите с меня
Розовые очки!!!

Ангелы мои, добрые, белые!!!
В тумане встреч, злом и зыбком
Продайте мне, подарите мне
Резиновую улыбку!

Голова кружится медленно –
Придется считать до ста…
Снимите меня немедленно,
Сорвите меня с креста!!!!

Ангелы мои, она ведь такая красивая…
Но сосульки на сердце никак не тают…
Растопите ей сердце, ангелы,
А мозгов у неё хватает…

Ангелы мои верные – ею я
Болел, мучился и дышал…
Кажется, уже с трудом верю я,
Кажется, ангелы, я устал…

Ты же чувствуешь, мой психолог,
Что я зол и от злости себя кляну –
Я ведь сам, своими руками
Отправляю любовь мою на войну!

Там лишь вера меня спасала
Как таблетка, как электрошок…
Каждый вечер она влезала
В мой спасительный спальный мешок.

Там не время, а вера лечит!
Там не солнце, а вера – свет…
Боль сгибает и давит на плечи
Как неснятый бронежилет…

Расскажи мне психолог сказку,
Ты всегда говоришь хорошо…
Одевай свою добрую маску,
Чтобы я побыстрее ушёл…

Скоро пять… зубами в подушку –
И о ней лишь цветные сны…
Не лечи меня, мой психолог –
Я ещё не вернулся с войны…

Автор: Эдуард Литвиненко “Дон”

Вcе добре, хлопці

Оприлюднено Оприлюднено в хлопці

Іде атака на блокпост. Ми відбиваєм.
Наосліп по зеленці ми стріляєм.
Сподіваємось залишитись живими,
А вороги, – біс з ними!

Працюють азееси, автомати,
Зенітки, бетеери та гармати.
Не чуєш навіть своїх власних слів,
Ти весь в бою, ти б’єш козлів.

Шоломи ледь видніються з окопів,
Насмерть стоять українські укропи.
Хоч й страшно, та вони не відступають,
Вони фашистів-найманців карають.

Ось чергова атака знов відбита
І ворог у розбитого корита.
Час видихнути, зброю опустити.
Все добре, хлопці, можна відпочити.

Автор: Грін Євген,
3 бригада особливого призначення НГУ

Зігрітий з рідної землі

Оприлюднено Оприлюднено в Без категорії

Мороз з’їдає пальців шкіру,
Прилип на груди автомат,
Вже загубив слова про віру,
Крізь зуби тільки чортів мат.

Холодне лезо ріже спину,
Примерзла до щоки сльоза,
Ще й вітер, курва, без зупину
Січе безжально, мов лоза.

Застигли, як в бетоні, берці,
В полоні не ворушать слід,
Гаряча тільки кров у серці,
Все інше просто – мертвий лід.

Вогнем дуріє клятий ворог,
Від жару тільки сніг хрипить,
Та сохне в автоматі порох,
Та в жилах лише лють кипить.

Я не боюсь гармат пожежі,
Я вже давно забув про страх,
Для духу – не існують межі,
Характер – не згорає в прах.

Дивуйтесь, паничі, в Європі,
Дурійте, кляті москалі,
Я не замерз! Я тут! В окопі!
Зігрітий з рідної землі!

Автор: волонтер Василь Ковтун. 

Як же ти?

Оприлюднено Оприлюднено в icтина, біль

Як же ти?
Як дивитимешся мені у очі?
Я не знаю, повір.
Та і знати не хочу.
Той хто вкрав…
Хто надув…
Не поміг.
Не впізнав.
Контрабанду пустив…
Поруч мене не біг…
Зрадив хто…
Підмутив.
Підпродав…
На халяву енергію сєпарам дав…
Хто ти?
Де?
Як живеться тобі?
Так…
Живеш.
Що ж…
Живи…
Поки що…
А я знаю собі.
Бачив Бог як я десь там стріляв.
У окопі за тебе замерзлий лежав…
Бачив як я стояв…
Як строчив кулемет…
Гупав як рпг.
Град лягав…
Міномет…
Бачив як насипа де тридцята
Як до смерті стояли за тебе солдати.
Як товариш мій…
Мертвий.
Він бачив лежав.
І як поруч іще один…
Бачиш?
Упав.
ВІн пішов рятувати…
Тягнути не міг…
Як тягнути?
Як тягнути?
СКАЖИ!!!
Як тягнути без ніг?
Він зубами за землю криваву тримав…
Так і вмер.
Так він там і лежав.
Ти ж сидів у цей час…
Пив чайок…
Загрібав із тарілочки ложков медок…
У теплі…
Не в землі.
У квартирці сухій.
Як ти дивишся в очі дитині своїй?

АВТОР: Міклуш Вроненко

Научите меня

Оприлюднено Оприлюднено в icтина

Научите меня забывать!
Забывать все печали, невзгоды
Вскользь прошедшие годы смотреть
Забывая ненастья суровой погоды
Научите меня понимать!
Понимать сущность времени
Мысли стремительной миг принимая
Понимать бытие, заново Мир сознавая
Научите меня прощать!
Прощать, когда плохо и мучительно больно
И в лица смотреть, не лукавя в душе
Прощать жизнь! Поселившую нас в этом хмуром остроге.
Научите любить!
Так любить, чтоб чувства сквозь вены рвались
Все по дороге сметая.
Так любить, чтобы хмурые будни казались мне Раем…
Научите меня понимать…!

Автор: Евгений Кашкар. Позывной Пират, 41 бат

Одной короткой строчкой

Оприлюднено Оприлюднено в icтина, вірш ато

don

Одной короткой строчкой
Пролаял пулемёт.
Стал в жизни моей точкой
С той стороны “приход”.

И в горизонт сереющий
Последний взмах руки…
Простите, что так вышло.
Прощайте, мужики!

Не в старческой постели –
Под канонады гул
Из стылого окопа
На небо я шагнул.

Без друга-автомата,
Без каски и брони
Прими меня, Всевышний,
Спаси и сохрани!

Как и тебе, мне выпало
Крича разбитым ртом
Взойти на крест под утро
С железом под ребром.

К родным, друзьям и близким,
Узнавшим боль и грусть
С небес дождем прохладным
Я к вам ещё вернусь…

Вернусь улыбкой сына,
Туманом у реки.
И эхо отзовётся –
Прощайте, мужики!

Автор:  Эдуард Литвиненко. “Дон”

Підписи на прапорі

Оприлюднено Оприлюднено в Без категорії

Автора розшукуємо

Підпис на прапорі ставлять солдати,
Маркер виводить слова.
Кожен мудрує, про що написати,
Щоб згадка назавжди була.
Жовто-блакитне тонке полотно
Вкривається чітко буквами.
Побажання та спогади, як все було,
Оживають поміж рядками.
Роки пролетять, але завжди з тобою
Будуть поряд відважні брати.
В тих відвертих словах, що писались юрбою,
Їхні долі ти зможеш знайти.
Різні почерки списують зверху до низу
Прапор серцю такий дорогий.
Він удома висітиме попід карнизом
Й зберігатиме спогад сумний.

Автор: Evgen Grin
3 бригада особливого призначення НГУ

Сторінка 8 з 14
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14